Книга Застою. 1965–1976

Олена Олексiiвна Литовченко

Тимур Іванович Литовченко

101 рiк Украiни

«Застiй» однi згадують як перiод спокою, «золоту» добу розвиненого соцiалiзму, iншi – як лихолiття, яке «глушили оковитою». У цей перiод масово пiшло з життя поколiння, яке на власному досвiдi пам’ятало революцiйнi подii 1917 року, трансформацiю Росiйськоi iмперii в СРСР i катастрофу Першоi Украiнськоi Республiки. Вiдповiдно, героiку революцii змiнив всеохопний культ Перемоги у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi. Разом з тим представники молодого радянського поколiння з рiзних причин i кожен по-своему вiдчували: далеко не все гаразд зi звичною всiм дiйснiстю! Але розбиратися з негараздами потрiбно вкрай обережно, щоб не наразитися на всесильний КДБ… Щоб не роздiлити сумну долю «шiстдесятникiв», яких «виправляли» вже не тiльки в таборах, але i в психiатричних лiкарнях. Щоб не бути розтоптаним, як паростки «Празькоi весни». Хто мiг – той намагався втекти за кордон. Решта ж призвичаювалася до нових умов…

Тимур Литовченко, Олена Литовченко

Книга Застою. 1965-1976

© Т. i О. Литовченки, 2019

© М. С. Мендор, художне оформлення, 2019

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2018

Передмова

Сукхаватi[1 - Сукхаватi (санскр. «Поле, Сповнене Щастя») – буддiйський рай.]. Поза простором i часом

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Щойно будда Амiтабха[2 - Один з п’ятьох дгьянi-будд, будда захiдного напрямку. Творець i управитель буддiйського «Поля, Сповненого Щастя» – раю Сукхаватi.] вимовив i якомога довше «розкатав» священну мантру, як все довкiлля засяяло мiрiадами дiамантових вогникiв. До чого ж це прекрасно!.. Втiм, нiяка краса давно вже не зачiпала, не зв’язувала i не прив’язувала до себе його особистiсноi сутi. Отож тепер будда Амiтабха абсолютно безкорисливо й вiдсторонено старався для iнших – для тих, хто завдяки палким молитвам перероджувався на Полi, Сповненому Щастя, й тепер блаженствував тут.

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Кожна клiтиночка червоного тiла[3 - Тiло будди Амiтабхи мае червоний колiр, що символiзуе втiлення в ньому чотирьох карм: дiянь очищувальних, поширювальних, пiдкорюючих та суворих.] будди вiбрувала, розповсюджуючи довкола благодатнi хвилi. Вiд цього ставали ще благодатнiшими родючий грунт, жива вода й запашне повiтря, а будiвлi з золота, срiбла, коралiв i коштовних каменiв – ще прекраснiшими. Слiдом за Амiтабхою i всi тутешнi жителi – бодхiсатви найвищого рiвня пiдхопили дружно:

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Якщо досi Поле, Сповнене Щастя, сяяло окремими дiамантовими вогниками, то тепер воно аж вибухнуло живильними потоками свiтла, немов гiгантськi грона розкiшного феерверка. І от дивина: хоч яким слiпучим було це свiтло, проте очей воно зовсiм не рiзало.

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Такою була прадавня мрiя Амiтабхи – створити райську мiсцинку для того, щоб насолоджувалися тут просвiтленi душi. Незлiченний час минув, доки вiн еволюцiонував i з простоi душi перетворився спочатку на бодхiсатву Дхармакару, а вже згодом i на будду Амiтабху. Й тiльки тодi спромiгся практично реалiзувати цю прадавню мрiю в тонкому духовному свiтi.

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Отож тепер душi бодхiсатв мали можливiсть довго, нескiнченно довго насолоджуватися життям на Полi, Сповненому Щастя, в прекрасних будiвлях iз золота, срiбла, коралiв i коштовних каменiв, буквально купаючись у променистiй нiрванi. Досягнувши певного рiвня духовного розвитку, потрапити сюди було дуже просто: в момент смертi всього лише прочитати спецiальну мантру, присвячену буддi Амiтабсi, й не мати сумнiвiв щодо мiсця свого посмертного потрапляння – отак просвiтленi й опинялися в Сукхаватi. А пiсля приемного в усiх вiдношеннях перебування в сансарi (тривалого чи не дуже – то вже залежало вiд iхнього власного вибору) цi високi душi мали можливiсть знову втiлитися в земне тiло… але могли й не втiлюватися – це вже кому з бодхiсатв як заманеться.

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Утiм, ситуацiя з прибiчниками й послiдовниками рiзних гiлок та шкiл буддизму була бiльш-менш зрозумiлою. Натомiсть коли на Полi, Сповненому Щастя, з’являлися вiдвiдув