Вибранi твори. Легенда про сонну балку. Рiп ван Вiнкль. Легенда про «Троянду Альгамбри»

Вашингтон Ірвiнг

До цiеi книги ввiйшли найбiльш вiдомi оповiдання i новели класика американськоi лiтератури Вашингтона Ірвiнга: «Легенда про сонну балку», «Рiп ван Вiнкль» та новели-казки зi збiрки новел «Альгамбра». Саме збiрка новел «Альгамбра», присвячена легендам iсторii iспано-мавританського спiвiснування, вважаеться вершиною творчостi автора.

Поеднавши iлюзiю та буденнiсть, Ірвiнг визначив шляхи розвитку американського романтизму та назавжди увiйшов в iсторiю свiтового письменства як один iз перших класикiв американськоi лiтератури.

Переклад украiнською Свiтлани Вишневськоi.

Вашингтон Ірвiнг

ВИБРАНІ ТВОРИ

Легенда про сонну балку

Рiп ван Вiнкль

Легенда про «Троянду Альгамбри»

Легенда про Сонну балку

З паперiв покiйного Дiтриха Нiкербокера

Це був прекрасний свiт, що вабив нас у мрiю

Видiння ока сонного; в чудовий край,

Де замки iз повiтря у хмаринах

Небесноi блакитi нiжних зграй.

    Джеймс Томсон, «Замок Лiнi»

У глибинi однiеi з тих просторих бухт, що ними порiзаний схiдний берег Гудзона, там, де рiчка розливаеться вшир, – у давнину цю водну широчiнь голландськi мореплавцi охрестили Таппан-Зее,[1 - Таппанське озеро (голл.)] причому тут вони завжди завбачливо прибирали частину вiтрил i молилися св. Миколаевi про заступництво i покровительство, – розкинулося невеличке торгове селище або, радше, сiльська пристань, iменована при нагодi Грiнсбургом, хоча точна i загальновживана назва ii – Таррiтаун.[2 - Насилу пiддаеться перекладу, щось на зразок: «Неквап-мiстечко». Насправдi ця назва, як вважають, е спотвореним голландським Tawen Dorp, тобто «Пшенична гавань»] Розповiдають, начебто таку назву дали iй за старих часiв поважнi жiночки тутешнього краю, вiдзначивши таким чином застарiлу схильнiсть своiх чоловiкiв забаритися у базарнi днi в сiльському трактирi. Хай там як, але я не закладюся за достовiрнiсть цього пояснення i наводжу його тут лише через те, що прагну саме достовiрностi. Неподалiк села, за якихось двi-три милi, лежить невеличка долина, або, вiрнiше, виярок, оточений високими пагорбами – один з найбiльш спокiйних i мирних куточкiв у цiлому свiтi. На його днi виблискуе струмочок, вiн заколисуе i навiвае дрiмоту; випадковий свист перепiлки i «тук-тук» зеленого дятла – чи не единi звуки, що порушують тут незмiнну тишу.

Пригадую, як у днi юностi саме тут, в гаю, що прикривае один iз схилiв балки, серед високих горiхових дерев я застрелив свою першу бiлку. Це сталося у пiсляполуденний час, коли природа дзвенить особливою тишею – мене i самого налякав гучний пострiл моеi рушницi, що перервав урочисте безгомiння, i до того ж продовжений i повторений сердитим вiдлунням. Якщо колись на мене нахлине туга про притулок, де я мiг би сховатися вiд свiту з його суетнiстю i мрiяти решту мого неспокiйного життя у тишi, то не знайти менi куточка бiльш благословенного, нiж ця невеличка долина.

Через безтурботнiсть i тишу, а також деякi особливостi характеру мешканцiв, до речi – нащадкiв перших голландських переселенцiв, цей вiдокремлений дол здавна iменуеться Сонною Лощиною, i тутешнiх парубкiв усi навколо величають не iнакше як «соннолощинськими». Здаеться, над цiею землею витають якiсь дрiмотнi чари, що схиляють вас долу, i якими насичене тут саме повiтря. Хтось каже, що долину зачарував у першi днi поселення один високовчений нiмецький лiкар, тодi як iншi наполягають: начебто ще до вiдкриття цього краю майстром Гендриком Гудзоном тут влаштовував шабашi старий iндiанський вождь, вiщун i чаклун свого племенi. Немае сумнiву, однак, що це мiсце i донинi продовжуе перебувати пiд невiдомим закляттям. Це закляття заворожило розум його мешканцiв, що безперервно живуть саме з цiеi причини серед видiнь. Вони шанують усiлякi повiр'я, схильнi до екстатичних станiв i мрiй; перед ними нерiдко постають незвичайнi примари, вони чують якусь музику i голоси. Вся околиця ряснiе мiсцевими переказами, «нечистими» мiсцями, темними забобонами; над лощиною частiше, нiж деiнде, падають i палахкотять зiрки i метеори; водиться тут, здаеться,