Історiя Украiни «без брому». Розвиток державностi на украiнських землях

Петро Михайлович Кралюк

Великий науковий проект

Книга Петра Кралюка «Історiя Украiни „без брому“. Розвиток державностi на украiнських землях» розкривае iсторiю державних змiн на теренах Украiни вiд прадавнiх часiв до нашого сьогодення. Усупереч висловлюванню вiдомого украiнського письменника i полiтика початку ХХ ст. Володимира Винниченка, мовляв, не можна украiнську iсторiю читати без брому, тобто заспокiйливого, автор акцентуе увагу на тому, що бездержавнiсть – явище, характерне для багатьох народiв. Тому украiнцi у своему прагненнi створити власну державу були далеко не одинокi. Проте, проживаючи в рiзних краiнах i обiймаючи високi посади, вони зробили чимало для становлення, зокрема Угорського королiвства, Речi Посполитоi, Росiйськоi iмперii, Османськоi iмперii i врештi-решт здобули свою державу.

В формате PDF A4 сохранен издательский макет.

Петро Кралюк

Історiя Украiни «без брому». Розвиток державностi на украiнських землях

© П. М. Кралюк, 2020

© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2020

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2018

* * *

Історiя народу е також його заповiтом.

    Вiльгельм Швебель

Історii без страждань не бувае. Замiсть передмови

Письменник i полiтик, один iз вождiв украiнських «визвольних змагань» 1917–1921 рр. Володимир Винниченко якось заявив, мовляв, не можна украiнську iсторiю читати без брому, тобто заспокiйливого. Справдi, украiнське минуле, яке подавалося iсториками нацiонального спрямування, часто трактувалося як «iсторiя страждань». Вiдтодi, правду кажучи, не так багато змiнилося. І зараз нам продовжують пропонувати iсторичне бачення, де украiнський народ постае як жертва, його гноблять iншi народи (татари, поляки, росiяни i не тiльки). Вiн часто не мае своеi держави. А якщо й мае, то «ворiженьки» роблять чимало для того, щоб ii знищити. І часто це iм вдаеться.

Натомiсть чомусь забуваеться, що нацiональнi держави – це порiвняно недавнiй витвiр. Якщо звернутися до середньовiчних i ранньомодерних часiв, не кажучи вже про часи стародавнi, то бачимо, що тодi, як звичайно, були держави, у складi яких проживали рiзнi народи. Моноетнiчнi держави радше були винятком, анiж правилом. Та й навiть у Новi часи домiнували багатоетнiчнi держави iмперського типу. Отже, бездержавнiсть – явище, характерне для багатьох народiв. Тут украiнцi зi своею «складною iсторiею» зовсiм не самотнi.

Звичайно, хотiлося б бiльшого. Хотiлося, щоб украiнцi, точнiше iх предки-русини, у Середньовiччi й ранньомодернi часи мали свою державу, яка б у новочасний перiод трансформувалася в державу нацiональну. Проте не треба забувати, що цi самi нашi предки досягали успiхiв у начебто «чужих» державах, опиняючись на вищих щаблях. Вони зробили чимало для становлення Росiйськоi iмперii. Займали високi посади в Речi Посполитiй. Навiть деякi королi цiеi держави походили з Украiни й мали русинське (украiнське) походження. Русини-украiнцi вiдiгравали помiтну роль у Молдавському князiвствi. Руська (украiнська) аристократiя мала сильнi позицii в середньовiчному Угорському королiвствi. Та й навiть в Османськiй iмперii украiнцi давали знати про себе. Згадайте хоча б Роксолану! А в жилах деяких турецьких султанiв текла украiнська кров. Помiтне мiсце займали вони в комунiстичнiй iмперii – Радянському Союзi, який, зрештою, i розвалили.

Держави – це форми полiтичного життя. Вони постiйно змiнюються. Вiчних держав немае. Це розумiли нашi предки. Так, на початку XVII ст. украiнський поет Іван Домбровський написав латинською мовою поему «Днiпровi камени». Є в нiй такi слова:

Доля нерiдко бувае зрадлива: з пихатим зухвальством

Змiцнюе пiдданих, а королiв у в’язницях катуе.

Тож не бувае на свiтi нiчого тривкого, держави

Слабнуть щоднини, а з часом хирiють i мруть невблаганно[1 - Домбровський І. Днiпровi камени. Украiнська поезiя XVII ст. К., 1988. С. 112.].

До речi, у цьому творi маемо iсторiю державних змiн на теренах Украiни в часи Середньовiччя. Історiю, сповнену гордостi за предкiв. Виявляеться, у тi далекi часи украiнцi-русини могли писати свою