Я не я!
Аисс Виал
Коли я, Джессiка Паркенс, погодилася на поiздку зi своiм нареченим у вiддалений округ Шотландii, я й гадки не мала, чим вона для мене обернеться… А дивна знахiдка в старовинному замку – змiнить мою долю… i перенесе мене на сотнi рокiв тому…
Пролог. Будь моею!
Нашi днi
Англiя, Лондон
– Джесс, скiльки можна стирчати бiля прилавка магазину! Давай швидше! Запiзнимося ж на автобус, – квапив молодий хлопець свою дiвчину.
– Я хотiла вибрати, Сем, нову книгу в дорогу. Нам стiльки iхати! Хочу зайняти свiй час чимось приемним, – пояснила свое i так зрозумiле мешкання Джессiка.
– А як же я? Хiба спiлкування зi мною, чи не е найприемнiшим? – награно ображено докорив Семюел Декер, владно обiймаючи ii за талiю.
– Не ображайся! Ти все одно весь шлях будеш слухати рок в навушниках, i шпилитися в своi iгри в мобильнику, – точно пiдмiтила Джессiка, – до того ж, менi здаеться, я знайшла те, що шукала! – порадiла дiвчина знахiдцi, поспiшно оплачуючи покупку. В ii руках красувався яскравою обкладинкою черговий iсторичний любовний роман.
– Знову роман! Взяла б фантастику, чи що, почитала! Або жахастики! – не оцiнив ii вибiр Сем, – ти то у романах, то в своiх перекладах артефактних книг. Як тобi не набридае тiльки вся ця iсторична лабуда?! І чи не простiше читати електроннi! Що тобi дае це бажання потримати книгу в руках?
Джессiка Паркенс лише знизала плечима, не знаючи, що йому вiдповiсти. Ну як йому пояснити, що вона живе старовиною, минулим столiть. Їй завжди хотiлося вiдчути себе в ролi ледi, iстинноi аристократки. Як же iм, ледi, пощастило жити в часи справжнього благородства i вiдваги чоловiкiв. А сучасним дiвчатам дiсталося не завидна доля: споглядати за iх самозамилуванням i терпiти повний егоiзм нинiшнiх «самцiв», iнакше iх навiть нiяк не хотiлося називати.
Джессiка ще раз подивилася на Сема Декера. Їй пощастило трохи бiльше, нiж iншим ii сучасницям. У ньому було трохи менше самозамилування, егоiзму i навiть iнодi виявлялися проблиски благородства (вiдваги iй поки не судилося в ньому помiтити). Може бути, саме тому вона все ж таки зважилася погодитися вийти за нього замiж. Їй вже виповнилося двадцять три, i iй все важче було вислуховувати пiддражнювання подруг з приводу ii «цнотливостi», а найголовнiше, батькiв – про iхне бажання скорiше поняньчити онукiв.
Вона згадала тритижневоi давностi зовсiм не романтичний момент свого життя, коли iй довелося дати згоду Сему на розпис в найближчому майбутньому в вiддiлi реестрацiй укладення шлюбу.
– Джесс, скiльки ти мене будеш мучити? Ми вже рiк знайомi з тобою! Про нас говорять бозна що, а твою нижню бiлизну, яку ти носиш пiд сукнями, я так нiколи i не бачив, – грубувато дорiкнув ii Семюел. – Скiльки ти ще будеш мене соромитися?
– Сем, я просила тебе почекати … – знову почала ухилятися Джессiка вiд вiдповiдi.
– О, Джесс, вистачить! Я знаю тебе навiть краще, нiж ти сама себе! Це все твоi бзiки щодо вiрувань в те, що е двi половинки в людськiй подобi, вони повиннi знайти один одного i тому подiбне.
– Чи не кривляй мене, Сем! – образилася Джессiка.
– Ти, дiйсно, приголомшлива! Красива, щира, постiйна, розумна, начитана … Але в тебе е единий недолiк – ти «чоловiконенависниця»!
– Сем!
– Так! Так! І не сперечайся! Але я маю намiр виправити твiй недолiк! Я буду першим i, чесно зiзнатися, сподiваюся единим, на кого ти подивишся вже незабаром по-iншому. Раз iнакше не можна домогтися твоеi любовi, крiм, як через романтику, то будемо дiяти саме так.
Раптом вiн дiстав з кишенi оксамитову коробочку, легким рухом вiдчинив iх, оголюючи погляду сяйво обручки, як-то награно церемонiально присiв на одне колiно i сказав:
– Джессiка Паркенс, будь моею назавжди! І в смутку, i в радостi, поки смерть не розлучить нас! – благодушно знущаючись над ii романтичною натурою своiм пафосним випадом, все ж здивував ii Декер, який не так давно всiх своiх друзiв запевняв, що нiколи нiякоi «телицi» не вдасться його обкрутити.
Роздiл 1. Такi рiзнi
Джессiка Паркенс, була захоплена дослiдженням археологiчних пам'яток, вивченням iсторii, зокрема геральдики[1 - Допомiжна iсторична дисциплiна,