Микола Зеров

Євгенiя Кужавська

Знаменитi украiнцi

Визнаний лiтературознавець, глибокий аналiтичний критик, полемiст, лiдер «неокласикiв», поет i блискучий перекладач античноi поезii Микола Костянтинович Зеров (1890–1937) не мiг бути осторонь вiдомоi лiтературноi дискусii 20-х рокiв. Погляди Зерова вимагали усвiдомлення й засвоення багатств украiнськоi нацiональноi традицii, перенесення на украiнський грунт кращих творiв европейськоi класики й сучасноi лiтератури. Став жертвою сталiнських репресiй доби розстрiляного вiдродження.

Євгенiя Кужавська

Микола Зеров

Серiя «Знаменитi украiнцi» заснована у 2009 роцi

Художник-оформлювач О. Гугалова-Мешкова

© Є. Кужавська, 2019

© О. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2019

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2019

Передмова

Микола Костянтинович Зеров за свое коротке життя, яке трагiчно обiрвалось у сумнозвiсному урочищi Сандармох, встиг згуртувати навколо себе кращi сили украiнськоi творчоi iнтелiгенцii, зажити слави метра групи киiвських неокласикiв i неперевершеного оратора-золотоуста, непримиренного борця за якiсть i високий стиль украiнськоi лiтератури. Вiн був активним учасником лiтературного процесу в найбуремнiшi революцiйнi роки, як лiтературний критик першим реагував на появу нових творiв, як iсторик лiтератури – зумiв систематизувати лiтературнi надбання попередникiв, як перекладач – вiдкрив для украiнського читача невiдомi ранiше твори римських i грецьких авторiв, дав змогу заговорити украiнською героям Шекспiра i Лонгфелло, Пушкiна i Вергiлiя, продемонстрував неймовiрну силу i красу рiдноi мови та лiтератури, вказав напрями iхнього розвитку шляхом перекладацькоi дiяльностi.

Микола Зеров був тим, хто одним iз перших вiдгукнувся на появу збiрки «Сонячнi кларнети» Павла Тичини, створив студii про Лесю Украiнку та Івана Франка, Тараса Шевченка i Пантелеймона Кулiша, вступаючи в дискусiю з метрами лiтературознавства Миколою Євшаном i Сергiем Єфремовим. Вiн виявився одним iз найстрашнiших ворогiв радянськоi влади, бо самим фактом свого iснування повнiстю руйнував мiф про вториннiсть, провiнцiйнiсть, художню меншовартiсть украiнськоi лiтератури. Зеров у власних поезiях i перекладах звертався до вiчних тем, крiзь призму яких демонстрував сучасний йому стан речей. Вiн закликав поетiв i письменникiв вiдточувати власний стиль, навчатись на класичних зразках римськоi, грецькоi, французськоi, нiмецькоi, англiйськоi та росiйськоi лiтератур, переосмислювати досвiд i створювати власнi зразки лiтератури вищого гатунку, а не копiювати прийоми i засоби iнших авторiв.

Микола Зеров у часи лiтературноi дискусii 1925–1928 рр., без сумнiву, став на захист позицii Миколи Хвильового, який закликав обрати европейський напрям орiентацii украiнськоi лiтератури. З елегантною iронiею iнтелiгента вiн вiдбивав нападки критикiв i лихословiв, однак не змiг уберегтися вiд неминучого. Сталiнська репресивна машина не оминула увагою того, кого вважали мистецьким еталоном, на який орiентувалися всi сили творчоi украiнськоi елiти у 20—30-х рр. ХХ столiття.

Бiографiя Миколи Костянтиновича Зерова

Микола Костянтинович Зеров народився 14 сiчня (26 сiчня за новим стилем) 1890 року в м. Зiньковi на Полтавщинi. З автобiографiчного листа Миколи Костьовича дiзнаемось: «Батько учитель, потiм – завiдуючий городською школою, нарештi – у 1905 р. – iнспектор народних шкiл; мати – з дрiбного землевласницького роду Яреськiв – з-пiд Диканьки, роду козацького, але доказующого дворянство». Імовiрно, саме вiд батька професор Зеров успадкував неабиякий педагогiчний хист. Мiстечко Зiнькiв i дитинство в батькiвському домi, за словами Максима Рильського, людини «непересiчноi i талановитоi», наклало свiй вiдбиток на життя Миколи Зерова.

Костянтин Іраклiйович Зеров 1881 року закiнчив Глухiвський учительський iнститут, став викладачем iсторii та географii в Зiнькiвськiй жiночiй прогiмназii, а потiм працював iнспектором народних училищ дев’ятого району Чернiгiвськоi губернii. Як згадуе дружина Миколи Зерова Софiя, «Батько його був людиною широко освiченою, розумною, доброзичливою й тактовною, мати була iншого складу, в ч