Я приiхав з Луцька у Львiв поiздом Ковель-Чернiвцi близько першоi години ночi. Моя наступна електричка вiдправляеться о сьомiй ранку. Щоб не сидiти на вокзалi сiм годин я вирушив на Високий замок. Менi хотiлося провести нiч в тишi та роздумах дивлячись на вогнi нiчного мiста. Чомусь я думав, що з понедiлка на вiвторок там нiкого не буде, наiвний. Вiльна лавочка залишилась лише одна, якраз для мене. З одного боку сидiла компанiя студентiв та випивала – горiлку, пиво, вино й все, що горить. Вони поводили себе спокiйно, але голосно, та намагалися перекричати iншу компанiю, яка спiвала росiйський шансон пiд гiтару. Це мене не абияк здивувало i спочатку менi здалося, що вони не мiсцевi, але коли вони закiнчили свiй виступ i я почув iх мову стало ясно – це львiв'яни. А ще обидвi компанii сильно матюкалися. Так, що навiть у мене, загартованого армiйським сленгом прапорщикiв в'янули вуха. Особливо гидко це звучало з уст гарних дiвчат.

За якийсь час спiвоча компанiя пiшла, а до першоi приедналося ще кiлька чоловiк. Вони поверталися чи то з карнавалу чи зi збiговиська сатанiстiв я так i не зрозумiв. Хлопець був з бiтою жовто блакитного кольору, а дiвчина з дешевим мачете якi продаються у туристичних магазинах i на заправках. До ручки тесака була прив'язана довга помаранчева стрiчка. На дiвчинi було чи то кiмоно, чи то пончо, чи то плаття типу, як в Пугачовоi. Хоча перше, що спало на думку коли я ii побачив – на холеру вона надiла на себе простирадло з дiркою пiд голову. Образ доповнювали двiйко великих iероглiфiв (один в один, як на постiльнiй бiлизнi) спереду та заду.

Але найдивнiшою компанiею було два iндуси. Вони не пили, не курили, не шумiли, а просто стояли на горi й дивились у далечiнь. Нiби краевид гарний, нiби романтика, але для двох чувакiв якi в принципi то й на геiв не схожi, тусуватися нiчого не роблячи цiлу нiч на горi!!? Можливо iх з гуртожитку виселили, а можливо у них було якесь iндуське свято яке потрiбно зустрiчати на найвищiй точцi мiста. Не знаю! Мiж собою вони говорили на мовi схожiй на пакистанську з iншими на англiйськiй, а слово Саня вимовляли украiнською навiть без акценту.

Коли у студентiв-сектантiв закiнчилося горюче вони перейшли на траву. Для дозаправлення вони спускалися трохи нижче по сходах та присмоктувалися по черзi до сопла бульбiка.

Але навiть пiсля таких коктейлiв вони поводилися спокiйно. Індусiв не чiпали, не хотiли розпочати мiжнародний конфлiкт, а мене взагалi обходили iншою стороною. Чомусь мiй туристичний рюкзак Pinguin асоцiюеться у людей з АТО. Вiн хоч i зеленого кольору, але не захисного, а навпаки яскравого. Та i я одягнений не в камуфляж, а в трекiнговi штани та футболку, едине, моi сабо Crocs, камуфляжнi!!? І це вже не вперше, лише за цю подорож мене приймали за фронтовика тричi.

Та найбiльший страх на веселу компанiю навела моя вечеря а ля снiданок. Я нiколи не брав, а тут якогось дива взяв, варенi курячi яйця. Менi i iсти ще не хотiлося i в громадських мiсцях типу вокзал, автостанцiя, парк й тому подiбне з тормозка я перекушувати не люблю. Та менi так не хотiлося возити тi яйця, що я iх вирiшив поiсти. А в мене вже давно е звичка розбивати шкаралупу не об якийсь стороннiй предмет, а у свiй лоб.

Пiсля такого ритуалу вся компанiя чемно зiбралася, наклала повнi смiтники пляшок i гарненько рядочком пiшла геть.

Залишилось тiльки свiтанкове мiсто i два Раджкапура якi тепер дивилися на мене як на СанюШивуБрахмапутру.

Але i менi вже було час вирушати на вокзал. Я йшов Городоцькою вулицею. Будинки сонно потягувалися додивляючись останнi сни, поряд шурхотiли по Львiвськiй брукiвцi поодинокi автомобiлi. А позаду мене викочувалося велике червоне Сонце. Воно заливало вулицю по обидва боки теплим нiжно-оксамитовим свiтлом i показувало менi шлях до нового дня i нових пригод.

Ранкова свiжiсть гарно пiдбадьорила, а сонечко пiдзарядило мое тiло, але тепло електрички потроху розморило i мене почало хилити на сон. Воно й не дивно, адже минулоi ночi я майже не спав.

В пригодi став сучасний гаджет, тобто мiй смартфон. Кiлька секунд та рухiв пальцями й будильник пише, що розбудить мене через г