Я мушу мовчати

Вадим Рибачук

Лiрична збiрка поезiй – перша творча добiрка автора, в якiй представлено на читацький розсуд роздуми i розповiдi з самого життя автора, де переплелись радостi i болi, тривоги, життевi невдачi i звершення мрiй. Збiрка поезiй буде цiкавою для тих, хто вмiе любити життя i прагне досягти власних вершин, а також для тих, хто прагне вiдвертих розмов про наболiле. Саме на сторiнках цiеi книги Ви зможете знайти вiдвертi зiзнання про поразки i злети в життi автора, якi притаманнi, мабуть, кожному з нас. Тому збiрка поезiй «Я мушу мовчати» викликае безлiч емоцiй, зiгрiвае душу i наповнюе ii вiрою в себе i вдячнiстю до тих, хто нас оточуе.

Вадим Рибачук

Я мушу мовчати

А сум розпростовуе постiль

І кличе до сну упертi надii.

Не хочу стояти з тими я поспiль,

Хто кривду у серцi своему лiлiе.

Заплющуе правда веселощам вii

І iстини стеле хустину просту.

Бо як досягаеш бажанi мрii —

Думками завваж про iх чистоту!

* * *

А я на щастя хотiв би

Тебе знайти серед бурi,

Де е твiй голос так, нiби

Чайка у неба зажурi.

А ти милуешся димом,

Що в’е з чужих благовоннiй,

Щоб зло здавалося пилом,

А мрii – морем пiвонiй.

А я шукаю пiдтримку,

Хто б мiг мене захищати.

Бо я е тиша в затiнку,

Вечiр на стелi кiмнати.

А ти, мов вiриш у Бога,

Списки складаеш порушень.

Так е невдала дорога

Творчо-життевих зрушень.

* * *

Ти мене ображаеш i пилко

Люди дивляться на злiснi вчинки,

Серед вулиць е соромно й гiрко

Чути вкотре вiд тебе вказiвки.

Смiло брешеш ти в очi тим людям,

Там провини моi не злiчити!

Котрим маю довiритись суддям,

Щоб зiв’яли омани, мов квiти?

Ти мене ображаеш i небо

Сипле громом зневiру у краще.

Я на мить зневiрюсь у себе,

А назавжди – не змусиш нiзащо.

Ти мене не питаеш про блага,

Кортi хочу в життi своiм мати.

Бо «болить» тобi власна повага,

Добрi статки, розкiшнi кiмнати…

Чим я жити тобi заважаю? —

Просто мрiю про кращу Вкраiну!

Може мало тобi е врожаю?

Бог дае усiм людям хлiбину.

Ти мене ображаеш i вдачу

Знов затьмариш, ламаючи долю.

Я пробачу тебе… Я ПРОБАЧУ!

Тiльки нащо доводиш до болю?

* * *

Похвалю щосил —

Тебе задобрю.

Як менi без крил

Пiзнати волю?

Подiлю цей свiт

На сум i правду,

Де мiй перший злiт

Ти мiняв на зраду.

* * *

Застигла радiсть на обличчi,

Образ забулись почуття

І я знаходжу в протирiччi

Любов до себе й майбуття.

Не хоче серце болю й кривди,

Що сенс надii змiнить в жар,

Стоять тих попелiв вже скирти,

А мрiявсь шлях по вище хмар.

Зайду у храм – зiтру iз тишi

Сакральнi мрii про дива:

Ми е не кращi i не гiршi,

Лиш iнших любимо жнива.

В молитвах нiч розгубить злостi:

Повз прiрву шлях також лежить.

Ми е не ляльки i не гостi,

Для рiшень маемо лиш мить.

До мрii шлях – не на паперi,

Збери той шлях з дрiбних зiрок.

Бiда ввiйти не зможе в дверi,

Як ти не ступиш хибний крок.

Застигла радiсть на обличчi,

Образ забулись почуття,

І я знаходжу в протирiччi

Любов до Бога i життя.

* * *

Всi мрii е безкрилi —

Такi мiж нами битви.

Я програю по силi,

Чи то е час молитви?

Моеi аури небо

Похмурене, як взимку.

Тут пестощiв не треба

Чи горами мандрiвку…

Так важко засинати,

Вдень хочеться до правди,

Немов весна – в кiмнати,

Таемностi – до зради.

Ти хочеш руку миру

Як бачать надто люди.

Та я тобi не вiрю!

Тож миру в нас не буде.

В моiх долонях вiра,

В твоiх долонях зброя.

Що е у Бога мiра?

Де той ковчег, що в Ноя?

Ти знаеш тiльки силу,

Я вiрю в власнi мрii…

А раптом хтось iз тилу

Менi додасть надii?..

* * *

Бажанням моiм ще не вмiеш радiти,

І кроки моi голоснi i раптовi…

Та ми будем разом, як рiчка i квiти,

Як втома i радiсть в ранковому словi…

Ти так всеосяжна у вчинках i мрiях.

Я тiнню принишкну мiж крапель дощу,

І буду щасливий в твоiх всiх затiях.

І так неохоче колись вiдпущу…

Бажанням моiм ще не вмiеш радiти,

І в гнiвi твоему моя е причетнiсть.

Ми е недоречнi, як вiйни i дiти,

Та Боговi в милiсть бува недореч