Колекцiонер
Джон Роберт Фаулз
Фредерик Клегг – нiчим не примiтний банкiвський клерк. Єдина його пристрасть – метелики. Впiймати, посадити пiд скло, зберегти iхню красу, щоб милуватися в будь-який момент… Але якось вiн знаходить екземпляр, набагато цiкавiший за метеликiв…
Джон Фаулз
Колекцiонер
Висловлюемо особливу подяку лiтературному агентству Aitken Alexander Associates Ltd and The Van Lear Agency LLC за допомогу у придбаннi прав на публiкацiю цiеi книги
* * *
Que fors aus ne le sot riens nee.[1 - «Нiхто не знав про це, крiм них двох» (старофр.). – Тут i далi прим. пер., якщо не вказано iнше.]
Марiя Французька. Шато Вержi
1
Коли вона поверталася зi школи на канiкули, я, бувало, бачив ii майже щодня, бо iхнiй дiм стояв навпроти ратушi Еннекса. Вони з молодшою сестрою багато гуляли, часто з хлопцями, якi, звичайно, менi не подобалися. Коли я мав хвилину, вiльну вiд тек i бухгалтерських книг, то стояв коло вiкна, дивився на дорогу з-за вiзерункiв на вiкнi й iнколи бачив ii. Увечерi я записував це в щоденник спостережень, спочатку позначаючи ii X, а вiдтак – коли дiзнався ii iм’я – М. Кiлька разiв я бачив ii i тодi, коли був на вулицi. Одного разу я стояв просто за ii спиною в черзi до громадськоi бiблiотеки на Кроссфiлд-стрит. Вона жодного разу не поглянула на мене, але я бачив ii спину та довгу косу. Коса була дуже свiтла, шовкова, наче кокон строкатки. Вона майже сягала талii; iнодi дiвчина закидала ii на груди, iнколи на спину. Бувало, вона пiдбирала ii догори. Лише один раз до того, як вона стала моею гостею, я мав щастя бачити цю косу розпущеною – менi просто подих перехопило, така вона була прекрасна, неначе русалка.
Іншого разу – якось у суботу, коли я iздив до Музею природничоi iсторii, – ми поверталися одним потягом. Вона сидiла через три крiсла попереду й навскiс i читала книжку, тож я мiг спостерiгати ii тридцять п’ять хвилин. Коли я ii бачив, то почувався, немовби ловлю якийсь рiдкiсний екземпляр. Наприклад, жовтянку лугову. Я завжди думав про неi так – тобто словами на зразок «невловна», «рiдкiсна» i «надзвичайно вишукана» – не така, якi усi iншi, навiть гарнi. Для справжнього знавця.
Того року, коли вона ще не закiнчила школу, я не знав, хто вона, знав тiльки, що ii батько – доктор Грей, ще якось пiдслухав на засiданнi Ентомологiчного товариства, що ii мати п’е. Якось у крамницi я чув, як ii мати розмовляе, в неi були претензiйний голос i типова зовнiшнiсть питущоi жiнки, забагато косметики i таке iнше.
Ну i ще одного разу в мiсцевiй газетi написали про те, що вона виграла стипендiю, i про те, яка вона розумна, i ii iм’я виявилося таким самим прекрасним, як i вона, – Мiранда. Тож я дiзнався, що вона поiхала до Лондона вивчати малярство. Ця стаття справдi багато змiнила для мене. Здавалося, ми стали ближчими, хоча, власне, ми ще не були знайомi.
Не можу описати, що це було, але, щойно вперше ii побачив, я зрозумiв – вона едина така. Звичайно, я не божевiльний i розумiю, що то була просто мрiя – i завжди була б, якби не грошi. Я часто фантазував про неi, уявляв, як би ми зустрiлися, як я робив би щось таке, чим вона захоплювалася, як одружувався б з нею i таке iнше. Нiчого непристойного, i так тривало до того часу, про який розповiм згодом.
Вона малювала своi картини, а я доглядав свою колекцiю (так менi мрiялось). У всiх мрiях вона любила мене i мою колекцiю, робила з неi кольоровi замальовки; ми працювали разом у красивому сучасному будинку, у великiй кiмнатi з отаким, як зараз роблять, великим вiкном. Уявляв я й засiдання Ентомологiчного товариства в тiй кiмнатi, де я не затинався i не мовчав увесь час, а ми були блискучими господарями. Вона була така гарна зi своiм свiтлим волоссям i сiрими очима, i, звичайно, усi решта чоловiкiв просто зеленiли вiд заздрощiв.
Не такi безхмарнi мрii про неi в мене бували лише тодi, коли я бачив ii з молодим чоловiком, таким собi галасливим випускником приватноi школи зi спортивною машиною. Одного разу я стояв за ним у черзi до каси в банку «Барклiз» i чув, як вiн сказав: «Дайте-но менi все п’ятiрками», – а жарт полягав у тому, що йому мали видати лише д