Цифрова фортеця
Дэн Браун
Коли найпотужнiша розвiдувальна органiзацiя нехтуе свободою особистостi в сучасному iнформацiйному просторi, вiдстояти ii – справа гакерiв! Один iз них створив вiрус, який виведе з ладу суперкомп’ютер, що мiстить досье на кожного iнтернет-користувача. Чи вдасться математику Сюзаннi Флетчер знешкодити його, щоб запобiгти порушенню балансу влади? Як вилучити секретний код-антивiрус iз золотого персня гакера, загубленого десь в Іспанii?
Сюжет розгортаеться надшвидко, головоломки та несподiванки чигають на кожному кроцi, тож навiть найдосвiдченiшi читачi вiзьмуть пiд сумнiв власнi здогади.
Ден Браун
Цифрова фортеця
Жодну з частин цього видання не можна копiювати або вiдтворювати в будь-якiй формi без письмового дозволу видавництва
Публiкуеться з дозволу St. Martin’s Press, LLC
Перекладено за виданням: Brown D. Digital Fortress: A Novel / Dan Brown. – New York: Thomas Dunne Books, 1998
Переклад з англiйськоi Володимира Горбатька
© Dan Brown, 1998
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2018
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2018
Моiм батькам – моiм наставникам i героям
Борг вдячностi: моiм редакторам iз «Сен-Мартiнз-прес», а також Томасу Дьюну та винятково талановитiй Мелiсi Джейкобс. Моiм агентам у Нью-Йорку – Джорджу Вiзеру, Ользi Вiзер та Джеку Елвелу. Усiм тим, хто знайомився з рукописом i зробив свiй внесок пiд час роботи над ним. А особливо – моiй дружинi Блайт за ii ентузiазм i терплячiсть.
А ще хочу незлим тихим словом згадати двох анонiмних добродiiв, колишнiх шифрувальникiв з Агентства нацiональноi безпеки, за iхнiй безцiнний внесок, здiйснений через сервер, що забезпечуе анонiмнiсть дописувача. Без них я не змiг би створити цю книгу.
Пролог
Плаза де Еспанья, Севiлья, Іспанiя 11.00
Кажуть, що смерть робить усе чiтким i зрозумiлим; й Енсей Танкадо переконався, що це справдi так. Притиснувши руку до серця, вiн упав на землю через страшний бiль у грудях. Тодi вiн збагнув, яку жахливу помилку зробив.
З’явилися люди. Вони схилися над ним, намагалися допомогти. Але Танкадо не потребував iхньоi допомоги: було надто пiзно.
Вiн пiдвiв тремтячу руку i випростав пальцi.
«Погляньте на мою руку!»
Люди довкола уважно придивлялися, але Танкадо бачив, що вони нiчого не зрозумiють.
На його пальцi був золотий перстень. На якусь мить вигравiруванi знаки блиснули в променях вранiшнього андалузького сонця. Й Енсей Танкадо збагнув, що це останне свiтло, яке вiн бачить у своему життi.
Роздiл 1
Вони вiдпочивали в нацiональному парку «Туманнi гори», у своему улюбленому готелi типу «нiчлiг та снiданок».
Девiд дивився на неi зверху вниз i усмiхався.
– Ну, що скажеш, моя красуне? Пiдеш за мене?
Тут, на лiжку з балдахiном, вона дивилася на Девiда й розумiла, що вiн – саме той, хто iй потрiбен. Та поки вона вдивлялася в його глибокi зеленi очi, десь неподалiк оглушливо загув дзвiн. І Девiд раптом почав вiддалятися, немов його засмоктував той звук. Вона простягнула до нього руки, але обхопила порожнечу.
Рiзкий дзвiнок телефону остаточно вирвав Сюзанну Флетчер з обiймiв сну. Судомно вхопивши ротом повiтря, вона рвучко сiла в лiжку й намацала рукою телефон.
– Слухаю!
– Сюзанно, це Девiд. Я тебе не розбудив?
Вона всмiхнулася й млосно потягнулася на лiжку.
– А ти менi снився. Приходь, побавимося.
– Але ж надворi й досi темно, – хихикнув Девiд.
– М-м-м-м, – збуджено простогнала вона. – То на краще – приходь побавитися. Ще й виспатися встигнемо перед тим, як вирушити на пiвнiч.
Девiд пригнiчено зiтхнув:
– Саме з цього приводу я й телефоную. Маю на увазi нашу подорож. Їi доведеться вiдкласти.
У Сюзанни сон як рукою зняло.
– Що?!
– Пробач. Маю термiново iхати з мiста. До завтра повернуся. А потiм рано вранцi вiдразу ж i вирушимо. І матимемо в розпорядженнi аж два днi.
– Але ж я вже все замовила, – ображено залопотiла вона, – ну, оту нашу традицiйну кiмнату в готелi «Кам’яна садиба».
– Знаю, але ж…
– Сьог