Бiле Ікло

Джек Лондон

Бiблiотека пригод

Молодий iнженер Вiдон Скотт, подорожуючи Аляскою в пошуках золотоi жили, стае випадковим свiдком кривавого двобою бойцових собак. Викупивши у жорстокого хазяiна вовка-пса на прiзвисько Бiле Ікло, вiн не тiльки врятовуе його вiд загибелi, але й приручае. Народжений у вiльному пiвнiчному лiсi, Бiле Ікло стае вiрним другом людини.

Джек Лондон

Бiле Ікло

Передмова

Чоловiк серед чоловiкiв

Джек Лондон (1876–1916) прожив коротке й фантастично яскраве життя, сповнене пригод i вiдчайдушних учинкiв. Його життевий досвiд був величезним. Уже ставши вiдомим письменником, вiн згадував: «У п’ятнадцять рокiв я був чоловiком, рiвним серед чоловiкiв». Джековi Лондону не вдалося здобути систематичноi освiти, але з раннього дитинства вiн мав пристрасть до читання. Щоб прогодувати сiм’ю, що бiдувала, мешкала у нетрях передмiстя Сан-Франциско Окленда, йому довелося перепробувати десятки професiй, бiльшiсть iз яких були пов’язанi з морем. У десять рокiв вiн був змушений заробляти продажем газет. На заощадженi мiдяки Джек купив свiй перший човен i став виходити у затоку Сан-Франциско. Там вiн набув першi мореплавнi навички i через декiлька рокiв придбав бiльший вiтрильник, щоб пристати до «устричних пiратiв», що промишляли грабуванням садкiв, у яких вирощували iстiвних молюскiв. Це було смертельно небезпечне ремесло – власники садкiв стрiляли без попередження, захопивши зненацька грабiжникiв «на гарячому», i Джек не затримався надовго серед пiратiв – вiн прагнув чесного заробiтку.

У пошуках роботи йому довелося кочувати по краiнi разом iз «хобо» – професiйними бродягами, аж поки 1896 року не вибухнула клондайцька «золота лихоманка». Десятки тисяч «шукачiв щастя» потягнулися на Аляску. На взятi в борг грошi Джек придбав старательське спорядження й вирушив у далеку путь у порт Доусон. Довелося плисти морем, потiм iз вантажем близько тонни подолати Чилкутський перевал, а далi пройти на човнi проти течii рiчки Юкон декiлька сот кiлометрiв до Клондайку, де золото, за чутками, «валялося пiд ногами».

Майбутнiй письменник витримав усi цi тяжкi випробування, зокрема й полярну зимiвлю в напiвзруйнованiй хатi старателiв. Це й стало його головною школою.

Тисячi людських доль промайнули перед очима Джека Лондона, у багатьох драматичних подiях початку ХХ столiття вiн брав участь особисто, i весь цей величезний матерiал iз часом утiлився в десятки романiв i сотнi оповiдань. Початок його творчого шляху був справдi нелегким. Юний Джек повернувся з Аляски, перехворiвши на цингу, витративши всi заробленi грошi, але так i не знайшовши золота. 1898 року в майбутнього славетного письменника не було нi копiйки навiть на iжу. Проте вiн не занепав духом – i через декiлька мiсяцiв прийшов перший успiх. Іще до поiздки на Аляску вiн опублiкував оповiдання в однiй з газет, що виходила в Сан-Франциско, i тепер писав, розсилаючи рукописи по редакцiях i регулярно дiстаючи вiдмови. Та одного чудового ранку листоноша принiс два конверти з повiдомленнями, що його оповiдання взятi одразу в два лiтературнi журнали. Серед них був i широко вiдомий згодом «За тих, хто в дорозi» – маленький шедевр автора-початкiвця. Гонорар становив близько сорока доларiв, i це дало Джековi змогу взяти напрокат друкарську машинку. Уже в серединi ХХ столiття один iз дослiдникiв творчостi письменника пiдрахував, що враження вiд, здавалося б, невдалоi поiздки на Аляску, перетворившись у книжки i збiрники оповiдань, принесли Джековi Лондону бiльше, нiж найбагатшi розсипи вдалому золотошукачевi.

Серед творiв письменника, присвячених Пiвночi, «Бiле Ікло», що побачив свiт 1906 року, стоiть окремо й по праву залишаеться однiею з найкращих у свiтовiй лiтературi книг про тварин. Але головнi достоiнства цiеi повiстi полягають навiть не в разючих достовiрних картинах життя природи Пiвнiчноi Канади. Свiт людей, побачений очима головного героя-вовка, з’являеться перед читачами в усiй його суровiй суперечностi, а доля самого Бiлого Ікла неабияк подiбна до долi творця цього незабутнього образу. Недарма ранчо, що його пись