Лабiринт духiв
Карлос Руис Сафон
Цвинтар забутих книжок #4
Молода оперативниця Алiсiя Грiс розслiдуе загадкове зникнення мiнiстра Маурiсiо Вальса. У пошуках вiдповiдей вона вирушае до Барселони, де зустрiчаеться з родиною Семпере та адвокатом Брiансом. Дiвчина пiдозрюе, що Брiанс причетний до викрадення, однак, прослiдкувавши за ним, розумiе: вiн тiльки вершина айсберга. Алiсiя дiзнаеться ще про кiлькох людей – в’язнiв моторошноi тюрми Монтжуiк у часи Другоi свiтовоi вiйни, коли Вальс працював там комендантом. Їм вiдомо, до яких жахiть причетний мiнiстр. Та був iще один в’язень – письменник Вiктор Маташ…
Загадки i головоломки, таемницi минулого i страшнi злочини режиму Франко, пошук iстини в плетивi брехливих вiдомостей – чи вдасться Алiсii знайти вихiд iз цього темного лабiринту?
Карлос Руiс Сафон
Лабiринт духiв
ЦВИНТАР ЗАБУТИХ КНИЖОК
Ця книжка належить до циклу романiв, дiя яких вiдбуваеться у лiтературному всесвiтi Цвинтаря забутих книжок. Твори, що входять до цього циклу, пов’язанi мiж собою персонажами й сюжетними ниточками, якi перекидають оповiднi й тематичнi мiстки, хоча кожна книжка е завершеною i самостiйною iсторiею.
Рiзнi частини цiеi серii можна читати в довiльному порядку, можна – котрусь одну на вибiр. Читач мае змогу зайти до лабiринту iсторiй крiзь будь-якi дверi й дослiджувати його, подорожуючи рiзними шляхами: переплетенi мiж собою, вони однаково приведуть вас до самого осередку повiстi.
У будь-якому творi присутнi елементи вигадки. Чотири частини «Цвинтаря забутих книжок» не виняток, хоч i мають своiм тлом реальну Барселону XX столiття. У лiчених випадках хронологiя, мiсце або обставини подii адаптовано згiдно з логiкою оповiдi для того, наприклад, щоб Фермiн мав змогу смакувати своi улюбленi жувальнi цукерки «Сугус» кiлькома роками ранiше, нiж вони набули поширення, або щоб котрийсь iз персонажiв мiг зiйти з потяга пiд величним склепiнням Французького вокзалу.
Книжка Данiеля
1
Тоi ночi менi наснилося, нiби я повернувся до Цвинтаря забутих книжок. Менi знову було десять рокiв, я прокинувсь у своiй колишнiй спальнi, вiдчуваючи, що мамине обличчя стерлося з моеi пам’ятi. І я знав – тим непоясненним знанням, яке приходить до нас у снах, – що винен у цьому лише я один, адже не здолав домогтися справедливостi й не заслуговую на те, щоб пам’ятати мамине обличчя.
По котромусь часi до спальнi прибiг батько, стривожений моiми розпачливими зойками. Тато, який у моему снi був молодим i тодi ще знав вiдповiдi на всi запитання, пригорнув мене, прагнучи втiшити. А пiзнiше, коли в перших променях свiтла вже вимальовувалися iмлистi обриси Барселони, ми вийшли з дому. Батько чомусь – я не мiг збагнути чому – провiв мене лише до пiд’iзду. Там вiн вiдпустив мою руку, даючи зрозумiти, що решту шляху я маю подолати сам.
Я рушив уперед, але, пригадую, одяг, взуття i навiть власна шкiра тиснули мене. Кожен наступний крок вимагав щоразу бiльших зусиль, нiж попереднiй. Дiставшись до Ла-Рамбли, я помiтив, що час у мiстi неначе завмер. Люди спинилися на пiвкроцi й застигли, як на старих фотографiях. Голуб, що злинув угору, занiс крила для змаху, та все нiяк не опускав iх. Квiтковий пилок нерухомо завис у повiтрi, його порошинки мiнилися в променях свiтла. Бризки води з фонтана Каналетас виблискували в порожнечi й здавалися намистом з кришталевих слiз.
Насилу, немовби рухаючись у водi, я посувався крiзь цю зачакловану Барселону, завмерлу в часi, аж доки нарештi не дiстався Цвинтаря забутих книжок. Там, знесилений, я зупинився. Я не мiг дотямити, що за невидимий тягар лежить на моiх плечах i майже не дае змоги рухатися. Схопившись за дверний молоточок, я постукав, але нiхто не вiдчинив. Тодi я загримав по масивних дерев’яних дверях кулаками, однак сторож знову не зважив на мое благання. Знеможений, я впав на колiна. Лише тодi я збагнув, що то за чари сковували моi рухи, i мене охопила жахлива впевненiсть у тому, що мiсто, а разом iз ним i моя доля, лишиться навiки пiд дiею цього закляття i що я вже нiколи не зможу пригадати обличчя своеi матерi.
І тодi, коли мене покинула остання надiя, у внутрiшнiй кишенi шкiльн