Я вiддав би життя за тебе (збiрник)
Френсiс Скотт Фiцджеральд
«Я вiддав би життя за тебе» – збiрка оповiдань, якi Фiцджеральд написав протягом 1930-х рокiв i ранiше. Вони побачили свiт тiльки за 80 рокiв пiсля написання. На той час, коли письменник створив оповiдання, журнали й видавництва вiдмовлялися публiкувати iх. Причиною були занадто провокацiйнi, суперечливi та вiдвертi теми. Авторовi пропонували переробити сюжети, аби твори могли продаватися. Та письменник вирiшив, що в такому разi нехай краще вони залишаються неопублiкованими, анiж вiн зрадить себе i свiй талант.
Оповiдання збiрки, написанi в характернiй авторськiй манерi, е тими штрихами, якi зображують повну картину смiливоi та безкомпромiсноi iсторii творчостi Френсiса Скотта Фiцджеральда.
Френсiс Скотт Фiцджеральд
Я вiддав би життя за тебе
Збiрка
Вступ
«…не дуже-то схоже на те, що я напишу ще бiльше оповiдань про молодече кохання. На менi поставили це тавро ще моi першi твори – до 1925 року. Вiдтодi я й далi писав оповiдання про таке кохання – щораз складнiшi й усе бiльш нещирi. Щоб упродовж трьох десятилiть випускати однаковий продукт, я мав би стати або чудотворцем, або лiтературним поденником.
Знаю, що саме цього вiд мене й сподiваються, але ключ такого напрямку, вважай, пересох, i я гадаю, що менi було б набагато доцiльнiше не силкуватися над ним, а вiдкрити якийсь новий колодязь, нове джерело. (…) Однак безлiч редакторiв i далi асоцiюе мене з нестримним захопленням молоденькими дiвчатами – захопленням, через яке в моему вiцi можна й за гратами опинитися».
Френсiс Скотт Фiцджеральд – Кеннетовi Лiттауеру, редакторовi журналу «Кольерз». 1939 рiк.
З 1919 року, вiдколи Френсiс Скотт Фiцджеральд сенсацiйно дебютував як професiйний лiтератор, iз ним дедалi мiцнiше пов’язували стереотип письменника того, що вiн сам назвав «вiком джазу». Читачi та редактори сподiвалися вiд Фiцджеральда стандартних любовних романiв про бiдних юнакiв, що залицяються до багатих дiвчат, про вечiрки й чари, про лепетливих вiтрогонок. Спробувавши чогось iншого в темнiшому й глибшому iсторичному десятилiттi, будучи вже зрiлою людиною, яка зазнала багато болю, вiн виявив, що дуже важко вирватися з пут цього раннього стереотипу. У бiльшостi лiтературних бiографiй Фiцджеральда, у сприйняттi значноi частини його читачiв молодий письменник, поживши в принстонському студентському мiстечку («По цей бiк раю»), стае одним iз новоi золотоi парочки («Прекраснi i приреченi»), а тодi цей творець i лiтописець «вiку джазу» (збiрки оповiдань 1920-х рокiв та «Великий Гетсбi») враз дае волю «Краху». Вiн хотiв, як сам стверджував, «вiдкрити якийсь новий колодязь, нову криницю».
На жаль, мало хто оцiнив те, що намагався здiйснити автор.
Це оповiдання про розлучення i розпач, робочi днi й самотнi ночi; про метких юнакiв, якi пiд час Великоi депресii не можуть нi навчатися в коледжi, нi знайти роботу; про iсторiю США з ii вiйнами, жахiттями та обiцянками; про секс – чи то з дальшим одруженням, чи то нi; про бурхливу, яскраву життевiсть i гнiтючу злиденнiсть Нью-Йорка, що його Фiцджеральд щиро любив i розумiв, бачачи всi можливостi, обмеженiсть i потворнiсть цього мiста. Цi твори показують автора не як «сумного молодика», що старiеться, зав’язнувши в золотих днях свого недавнього минулого, а як новатора на передньому планi сучасноi лiтератури з притаманними iй експериментуванням i ускладненням.
***
«Френсiс Скотт Фiцджеральд, що сивiе та повнiе, – це, як вважають, один iз найпримхливiших авторiв, у яких редактори можуть нинi запопасти оповiдання. Це лiтературний символ епохи – епохи нового поколiння, а редактори й далi потребують оповiдок про фляжку джину та ввiчливих студентiв, що крiзь вiтрове скло маячать перед панями в опiвнiчних розважальних поiздках. Читачi також набрали цього фiцджеральдiвського смаку. Ба, Фiцджеральд узяв крутий поворот – природний, як на зрiлi лiта. “Пом’якшав” – ось пiдхоже слово. Вiдповiдно, вiн хоче й м’якше писати. І якщо письменниковi в цьому перешкоджатимуть, то вiн узагалi не писатиме. Ото й усе».
О. О. Мак-Інтайр,
колонка газети «Нью-Йорк дей бай