Таемна iсторiя
Донна Тартт
Молодий калiфорнiець Рiчард Пейпен вступае до приватного коледжу в Новiй Англii. Соромлячись свого походження, вiн iз захватом дивиться на п’ятiрку обраних – студентiв, що навчаються на курсi давньогрецькоi в харизматичного професора Джулiана. Близнюки Чарльз i Камiлла, iнтелiгентний Генрi, витончений Френсiс та веселий Баннi – всi вони нiби оточенi аурою недосяжностi. Та ось завдяки щасливому випадку Рiчард стае студентом Джулiана i входить до цiеi закритоi спiльноти. Молодi люди майже весь час разом, i нiщо не вiщуе бiди. Проте любов до античноi культури врештi-решт призводить до зовсiм не давньогрецькоi трагедii, i на землю бiля коледжу проливаеться кров…
Донна Тартт
Таемна iсторiя
Обережно! Ненормативна лексика!
* * *
Бретовi Істону Еллiсу,
чия щедрiсть завжди менi зiгрiватиме серце,
та Половi Едварду Мак-Глоiну,
моiй музi й меценату, щонаймилiшому другу, який тiльки може бути в цiлому свiтi.
* * *
Я питаю про становлення фiлолога i стверджую:
1. Молода людина зовсiм не може знати, ким е греки та римляни.
2. Вона не знае, чи здатна довiдатися про них.
Фрiдрiх Нiцше. Невчаснi мiркування
Тож, будучи вiльними вiд iнших занять, спробуймо поквапно, як роблять це оповiдачi, зайнятися – хай лише на словах – цими людьми задля виховання.
Платон. Держава. Книга друга
Пролог
У горах танув снiг, i Баннi був мертвий кiлька тижнiв, перш нiж ми збагнули всю серйознiсть нашого становища. Адже, розумiете, вiн уже був мертвий протягом десяти днiв, коли його знайшли. В iсторii Вермонту його пошуки стали одними з наймасштабнiших: нацгвардiя, ФБР i навiть армiйський гелiкоптер. Унiверситет тимчасово закрили, припинив роботу лакофарбовий завод у Гемпденi, а люди прибували з Нью-Гемпширу, пiвночi штату Нью-Йорк i навiть далекого Бостона.
Важко повiрити, що невигадливий задум Генрi мiг так добре втiлитись, незважаючи на всi непередбачуванi подii. Ми не планували ховати тiло в недоступному мiсцi. Та й, насправдi, не ховали його взагалi, покинувши на мiсцi падiння i сподiваючись на випадкового перехожого-нещасливця, що мiг би натрапити на труп до того, як його всi зшукалися б. Сама по собi iсторiя дуже проста i зрозумiла: непевне камiння, на днi яру тiло з переламаним карком та слiди каблукiв у болотi, що з’iжджали вниз; не бiльше й не менше – трагiчна пригода на природi, i цим усе могло скiнчитися, тихим плачем та камерним похороном, якби не снiг, що випав тiеi ночi; вiн укрив тiло без слiду, i за десять днiв, коли врештi прийшла вiдлига, нацгвардiйцi, ФБР-iвцi та шукачi з мiста зрозумiли, що весь цей час вони тинялися сюди-туди по тiлу, збиваючи покрив ногами до консистенцii льоду.
Важко повiрити, що така буча зчинилася через подiю, до якоi я частково був причетний, i ще важче – в те, що я проходив крiзь усе це: камери, одностроi, чорний гурт, розпорошений горою Катаракт, нiби мурахи в цукорницi, – так i не викликавши анi крихти пiдозри. Та одне дiло – проходити крiзь, а цiлковито iнше – вибратися звiдти. Колись менi здавалося, що я давно й назавжди покинув той яр одного квiтневого дня, проте зараз я цього зовсiм не певний. Шукачi вже розiйшлися, життя навколо заспокоiлось, а я збагнув, що можна було роками уявляти себе деiнде, а насправдi так i лишитися стояти в першiй травi край грузькоi прiрви, де небо супиться над тремким яблуневим квiтом i в повiтрi вже чуеться перший морозець вiд снiгопаду, що пройде вночi.
– Що ви всi тут робите? – здивовано поцiкавився Баннi, коли натрапив на нас чотирьох, що вже чекали його.
– Молоду папороть шукаемо, – вiдказав Генрi.
А потiм ми перешiптувалися в пiдлiску – останнiй погляд на тiло, востанне роззирнулися навколо: чи не впустили якихось ключiв, не загубили окулярiв, чи всi зi своiми речами? – i цугом поверталися через лiс. Я кинув погляд назад, крiзь парость, що зiмкнулася на стежцi одразу за мною. І хоча я пам’ятаю шлях додому, першi самотнi снiжинки в сосновому бору, задоволену тисняву в машинi, нiби ми були сiм’ею, яка вирушала у вiдпустку, з Генрi, котрий