Мiтфордськi вбивства
Джесciка Фелловз
Сiдаючи в купе потяга, вiйськова медсестра Флоренс Шор не здогадувалася, що вбивця вже чекае на неi… Проте полiцiя не змогла знайти злочинця. Луiза Кеннон нiколи не була знайома з Флоренс, натомiсть доля звела ii з полiцiянтом залiзницi Гаем Саллiваном. Вiн присягнувся, що доведе розслiдування до кiнця. Луiза стае покоiвкою в родинi Мiтфордiв i допомагае поступово розплутувати злочин. Жiнка стае свiдком того, як юна Ненсi Мiтфорд закохуеться в загадкового чоловiка на iм’я Роланд. Здавалося б, нiчого дивного, але чому в нiчних кошмарах Роланд вигукуе iм’я Флоренс Шор?… Луiза i Гай потрапляють у вир приголомшливих таемниць. Несподiвано кожен опиняеться пiд пiдозрою…
Джесciка Фелловз
Мiтфордськi вбиства
Саймону та Джорджу Беатрiкс та Льюiсу
* * *
Je est un autre.[1 - Я – iнший (фр.). (Тут i далi прим. пер.)]
Рембо
Пролог
12 сiчня 1920
Флоренс Шор прибула до вокзалу Вiкторiя о 14: 45 у найманому екiпажi. Вiд самого Гаммерсмiту – це було марнотратством, та iй здавалося, що вона того заслуговувала. Таке прибуття пасувало до ii нового хутряного манто, подарунку на день народження вiд самоi себе, яке вона вперше одягла лише позавчора: хотiла вразити свою тiтку, баронесу Фарiну, за чашкою китайського чаю та iмбирними галетами; тiтка перепросила, що не було торта.
Флоренс уже була тут якихось двадцять годин тому, коли поверталася вiд родичiв у Тонбриджi, а тепер мандрувала майже в тому ж напрямку – до Сент-Леонардс-он-Сi, де над чайною крамницею мешкала ii добра подруга Роза Пiл. Хоча день народження та хутряне манто для будь-кого i стали б задосить вагомою причиною, щоб скористатися послугами екiпажу, а не двома автобусами, потрiбними, щоб перетнути мiсто, Флоренс виправдовувала такий вибiр транспорту ще й чималим багажем: сумка для офiцiйних паперiв, велика валiза, валiзка для косметики, парасолька та дамська сумочка.
Ба бiльше, щодо таких необачних розтрат: вiдколи ii демобiлiзували, минуло лише два мiсяцi, i до схожого марнотратства жiнка вдавалася лише раз чи двiчi, хоча й могла собi це дозволити завдяки грошам, якi п’ять рокiв тому успадкувала вiд сестри. І це не враховуючи власних заощаджень. Тож вирiшено – Флоренс гукнула носильника. Якщо вiн без скарг потягне ii валiзи, вона залишить йому щедрi чайовi.
– На дев’яту платформу, будь ласка, – сказала вона йому, – до вагонiв третього класу. – Їi поблажливiсть до себе мала межу.
Вiльна вiд багажу, Флоренс припасувала вишуканого хутряного капелюшка та обтрусила довгу спiдницю. Довоенна мода краще приставала до ii фiгури, й хоча час вiд часу iй таки кортiло вiдмовитися вiд корсету, вона нiяк не могла до цього звикнути. Якось, гуляючи без нього, жiнка почувалася так, немов дефiлювала вулицею зовсiм гола. Не зраджуючи своему маленькому ритуаловi, вона поплескала долонею сумочку, зручнiше перехопила парасольку, щоб опиратися на неi при ходьбi, й цiлеспрямовано закрокувала до каси. Їй нiколи було гаяти час.
На вокзалi була й пошта, i Флоренс задумалася, чи варто запискою повiдомити портье, що iде з кiмнат, якi винаймала, однак вирiшила цього не робити. Зрештою, вона могла написати i з Сент-Леонардса. Жiнка рушила до каси, iз полегшенням побачила, що немае довгих черг, i стала до шостоi стiйки позаду доброзичливоi на вигляд молодоi жiночки. Флоренс замилувалася стрункою фiгурою попереду; блискуче волосся зачесане та вкладене у великий капелюх, прикрашений темно-синiм сатином. Мода на коротко пiдстрижене волосся ще не панувала в Лондонi так, як Флоренс бачила це в Парижi, хоча й пiдозрювала, що до цього лишилося недовго. Жiночка швидко купила квиток, а тодi коротко всмiхнулася iй i пiшла геть.
Флоренс глянула на касира за склом, бородатого чоловiка в кашкетi. На якусь мить замислилася, як це адмiнiстрацiя залiзницi дозволила носити бороди, а тодi нагадала собi, що вiйна могла спотворити його обличчя й чоловiк прагнув це приховати. Таке траплялося досить часто, й вона знала це, як нiхто iнший.
– Слухаю, мем, – сказав вiн iй. – Куди?
– Третiй клас до площi Воiна, Сент-Леонардс, будь ласка. Зворотний за тиждень.
Флоренс бачила