Сатирикон. Поезii

Іван Федорович Драч

Ім’я Івана Федоровича Драча (нар. 1936 р.) вiдомо не лише в Украiнi, а й далеко за ii межами. Поет, кiносценарист, драматург, перекладач, мислитель, громадський дiяч, перший голова Народного Руху Украiни (1989), лауреат Шевченкiвськоi i Державноi премiй СРСР, кавалер ордену князя Ярослава Мудрого V ступеня (1996), Герой Украiни (2006). Поезiя Івана Драча виразно сучасна, масштабна, iнтелектуальна, емоцiйно насичена, вона дозволяе читачевi повернутися в минуле, зазирнути в майбутне, спонукае перейнятися тривогами нашого часу.

До видання увiйшли поезii iз книжок «Противнi строфи» (2005), «Із майбутньоi книги» (2007), «Сивим конем» (2011), «SатирикоN. Pro i contra» (2015), в яких поет чуйно вловив найтоншi вiбрацii сучасностi.

Іван Федорович Драч

Сатирикон

Поезii

© І. Ф. Драч, 2016

© І. С. Рябчий, упорядкування, 2016

© Ірина Славiнська, iнтерв’ю, 2011

© О. А. Гугалова, художне оформлення, 2016

Замiсть Передмови

Вiд А до Я

Чикаленко колись казав, що Украiну треба любити не до глибини серця, а до глибини кишенi. На жаль, до глибини кишенi Украiну люблять тiльки бомжi… Якби я зустрiвся з Богом, то я би вибачився за те, що я такий.

Іван Драч – неоднозначна фiгура украiнського культурного простору. В лiтературi доби «шiстдесятникiв» його поезiя наробила чимало галасу. В кiнематографi саме за сценарiями Драча було створено низку справдi культових фiльмiв – «Пропала грамота», «Криниця для спраглих», «Камiнний хрест».

Водночас письменниковi часто дорiкають надто рiвними взаеминами з будь-якою владою. За СРСР Драч отримав двi державнi премii – премiю УРСР iм. Тараса Шевченка та Державну премiю СРСР. За доби правлiння Кучми – орден князя Ярослава Мудрого, а за Ющенка – звання «Герой Украiни». В сьогоденному контекстi широко обговорювали участь Драча та iнших митцiв у Гуманiтарнiй радi при урядi Януковича.

«Украiнська правда. Життя»[1 - Проект «Вiд А до Я» стартував у сiчнi 2010 року на сторiнках iнтернет-видання «Украiнська правда. Життя». Інтерв’ю Ірини Славiнськоi з Іваном Драчем було вмiщено на сайтi цього iнтернет-видання 8.11.2010 р. Пiзнiше воно було опублiковане в книзi: Ірина Славiнська «33 героi укрлiт», що вийшла друком у видавництвi «Фолiо» (2011).] поставила Івану Драчу зо три десятки запитань, аби помандрувати в часi та спробувати розiбратися в усiх цих парадоксах. В результатi поговорили про живих класикiв, президентiв у лiфчиках, соняшники та Параджанова.

А

Авторитет

Народи визначаються за письменниками. Украiна – це вже держава, яка намагаеться стати державою з рiзноманiтним успiхом. Я колись не дуже вiрив, що за мого життя Украiна постане державою. Але вона таки постала – i я мав до того певну причетнiсть.

Яке ваше мiсце в становленнi Украiни?

Ну, раз абетка, то я скажу по абетцi. А, Б, В, Г, Д… От я – це «Д». Драч.

Б

Бажання

Хотiлося б, щоб украiнський народ, украiнська нацiя, украiнський етнос бiльше вiдповiдав би своiй сутi як народ, як нацiя – як поляки, росiяни, нiмцi, французи.

То нацiя тотожна етносу? Тодi що розумiти пiд «етносом»?

Якщо розумiти нацiю в сенсi полiтичному, то вона, звичайно, не тотожна етносу. Тут треба йти за Липинським, а не за Донцовим.

Коли казати про етнос, то цей час вимагае щось i вiд етносу. Ми бачимо, що Меркель, яка думала зiбрати докупи всiх нiмцiв, туркiв i сербiв, не вдалося цього зробити. Тепер вона закликае, що всi, хто хоче бути в Нiмеччинi, мають шанувати нiмецьку мову та культуру. Французи почали говорити про це ще ранiше. Поляки взагалi можуть бути взiрцем у цьому аспектi.

То що – украiнська Украiна, украiнське походження з дiда-прадiда?

Менi видаеться, що це не е основним. Коли я вишукую все, написане про Івана Гонту, то найкраще про нього написав Антонович, а це був напiвмадяр-напiвполяк. При цьому вiн вчитель Грушевського та один iз основоположникiв украiнського буржуазного нацiоналiзму, чи як там це тепер називають.

То що важить?

Важить мова та духовна наповненiсть – культура, вiдчуття своеi приналежностi до Украiни. Ще Леся Украiнка писала: «Послухаеш, як вони по-украiнськи говорять – то лiпше б вони г