Поллiанна

Елiнор Портер

Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури

Бестселер Елiнор Портер (1868–1920) «Поллiанна» – це добра iсторiя про дивовижну дiвчинку, що пiсля смертi батькiв потрапила на виховання до своеi сувороi тiтки. Володiючи вражаючою здатнiстю завжди i всюди, незважаючи на найгiршi обставини, «грати в радiсть», робити це щиро i щедро, Поллiанна зумiла вилiкувати вiд нудьги, болю i похмуростi всiх, хто з нею зустрiвся.

Елiнор Портер

Поллiанна

Моiй кузинi Белль

Роздiл 1

Мiс Поллi

Того червневого ранку мiс Поллi Гаррiнгтон рвучко переступила порiг своеi кухнi. Зазвичай мiс Поллi не метушилася, навiть пишалася своею шляхетною стриманiстю. Але сьогоднi вона квапилася – по-справжньому квапилася.

Ненсi здивовано пiдвела на неi очi вiд тарiлок в умивальнику. Ненсi працювала у мiс Поллi на кухнi майже два мiсяцi, але вже засвоiла, що господиня не любить метушнi.

– Ненсi!

– Так, мем, – бадьоро вiдгукнулася Ненсi, не припиняючи, однак, витирати рушником карафу.

– Ненсi, – посуворiшав голос мiс Поллi, – якщо я звертаюся до тебе, ти маеш перервати будь-яку iншу роботу i уважно слухати мене.

Ненсi спаленiла i збентежено поставила карафу на стiл; однак, забираючи руку з рушником, мало не перекинула посудину, через що знiтилася ще бiльше.

– Так, мем. Вiдтепер я знатиму, – пробелькотала вона, надiйнiше встановлюючи карафу на столi й обернулася до господинi. – Я так поралася тiльки того, що ви самi вранцi казали не баритися з миттям посуду.

Господиня насупилася.

– Облиш, Ненсi. Менi не потрiбнi виправдання, коли я чекаю на твою увагу.

– Так, мем, – стримала зiтхання Ненсi.

«Цiкаво, – подумалось iй, – чи я коли спроможуся догодити цiй панi?»

Ранiше Ненсi не випадало працювати поза домом для заробiтку. Аж коли хвора мати овдовiла i лишилася сама з юною Ненсi й iще трьома меншими дiтьми, дiвчина мусила якось пiдтримати родину. Тож вона неабияк зрадiла, коли трапилася робота на кухнi у великому будинку на пагорбi. Ненсi походила з Корнера за шiсть миль звiдси i ще якiсь два мiсяцi тому знала мiс Поллi Гаррiнгтон тiльки як власницю староi садиби Гаррiнгтонiв i одну з найзаможнiших осiб у мiстечку. Вiдтодi Ненсi пiзнала набагато лiпше цю неприязну жiнку з суворим обличчям, яка супилася на найменший брязкiт ножа чи грюкання дверима, однак зроду не всмiхнулася, навiть якщо ножi й дверi строго дотримувалися цiлковитоi тишi.

– Ненсi, коли закiнчиш усi вранiшнi справи, – казала тепер мiс Поллi, – повинось усi скринi та ящики з кiмнатки на горищi – з тiеi, що просто навпроти сходiв. Поприбираеш у нiй як слiд, а тодi застелиш там дитяче лiжко.

– Гаразд, мем. А куди подiти все, що я звiдти повиношу?

– Складеш у вiддаленiй частинi горища.

Мiс Поллi завагалася, а тодi повела далi:

– Думаю, Ненсi, тепер я вже можу тобi сказати. До мене переiжджае моя небога, мiс Поллiанна Вiтьер. Їй одинадцять рокiв i вона спатиме у тiй кiмнатi.

– Сюди… мiс Гаррiнгтон, сюди приiде маленька дiвчинка? Ох, як же гарно! – вигукнула Ненсi, пригадавши, як ii власнi сестрички нiби сонцем сповнювали рiдну домiвку в Корнерi.

– Не думаю, що слово «гарно» найдоречнiше, – гостро урвала ii мiс Поллi. – Однак я маю намiр гiдно виконати свiй обов’язок. Я порядна людина i, сподiваюся, не дам приводу поставити пiд сумнiв свою доброчиннiсть.

У Ненсi спалахнули щоки.

– Та звiсно ж, мем, – пробелькотiла вона. – Я тiльки подумала, що мале дiвча могло б якось… той… скрасити вам життя.

– Дякую, – сухо вiдказала ледi. – Проте, я не бачу в цьому нагальноi потреби.

– Але ж вам… ви, звiсно, радi взяти донечку вашоi сестри, – зважилася Ненсi, неясно вiдчуваючи, що мае якось забезпечити теплий прийом сиротинi.

Мiс Поллi гордовито пiднесла голову.

– Ненсi, якщо моiй сестрi колись забракло кебети настiльки, що вона вийшла замiж i привела дитину у свiт, де та нiкому не потрiбна, я не зобов’язана втiшатися з того, що, зрештою, цiею дитиною маю опiкуватися я. Проте я вже сказала, що свiй обов’язок виконаю. А ти, Ненсi, повичищай там як слiд пил по кутках, – рiзко докинула вона, йдучи з кухнi.

– Так, мем, – зiтхнула Ненсi, знову беручись до витира