Сталiна не було

Борис Григорьевич Херсонский

Сафарi

Борис Херсонський – один з провiдних росiйськомовних поетiв Украiни, лауреат численних мiжнародних премiй, в останнi роки пише не тiльки росiйською, але й украiнською мовою та перекладае украiнською своi росiйськомовнi вiршi. У збiрку «Сталiна не було» ввiйшли як новi твори, написанi украiнською, так й автопереклади, зробленi у 2016–2017 р.

Тематика та стилiстика вiршiв типова для автора – сюрреалiстичнi спроби осмислити iсторiю тоталiтаризму, «бiографiчна лiрика», нариси побуту п’ятдесятих-шiстдесятих рокiв минулого сторiччя, у якi несподiвано вторгаються образи середньовiччя, вiдлуння вiйни на Донбасi, монстри юрського перiоду… Значну долю у збiрцi займають бiблiйнi мотиви. Тобто у своiх украiнських вiршах поет залишаеться сам собою. Але уважний читач знайде тут й вiдгуки класичних зразкiв украiнськоi поезii.

Борис Херсонський

Сталiна не було

? ? ?

Що було нещодавно? Сталiна не було.

Й Ленiна не було. Минуле прозоре, як скло.

Але не побачиш нiчого, як не дивись у вiкно,

Вiкно – не пляшка, i де ж у просторi дно?

Де ти, штучний спутниче, не памятаю рис

твого обличчя, лиш гавкiт собаки сумний.

Й чому я ношу слов’янське iм’я Борис,

а не юдейске Берка? Хто я взагалi такий?

І народився я не в Одесi, а в Чернiвцях,

i як цю провину вибачить менi городянин?

Минулий рiк – що в домовину цвях.

Треба iхати звiдсi, не чекаючи дня уродин.

Монолог

? ? ?

менi тринадцятий минало

у школi я вивчав Тараса

життя складалося невдало

хрущовський рiк порожня каса

за бiлим хлiбом в довгiй черзi

як у москвi до мавзолею

стоять похмурi люди змерзлi

в гастрономiю бакалею

де ж за селом пасуть ягняток

десь на пiдручника сторiнцi

привiт Тарасе дня початок

сиджу з млинцями наодинцi

холоднi сiрi як обличчя

старих сусiдiв з пiвпiдвалу

двадцяте тужнее сторiччя

спiва тиранам пiснь зухвалу

менi тринадцятий минало

i Боже як давно минуло

i смерть свое готуе жало

як кат до скронi тулить дуло

о думи моi дiти моi

повсякдень з вами лихо й лихо

десь у приймальному покоi

душа моя зiтхае тихо

а там десь розуму палата

залiзне лiжко без матраца

там ковдра як життя строката

там школа де вивчав Тараса

? ? ?

у перспективi кожне дерево полiно колода чи плаха

а поки що мiж гiлок клацае мала птаха

в перспективi всi ми пригорща праху

навiть ти козаче впертий не знаеш жаху

навiть ти ледаче шабля люлька-бандура

кiнь прив’язаний неподалiк у коняки губа не дура

щипае травичку дивиться чорноокий в козацьку спину

а козак спiвае-волае на всю Украiну

а вся Украiна чуе-слухае бо не почути не можна

повна пляшка у перспективi пляшка порожня

тому-то i ридае-плаче верба бiла бурхливо

що iй не до вподоби загальна ота перспектива

що охолоне земля покриеться крижаною корою

нiчого не росте анi на горi анi пiд горою

i що залишаеться тут герою зi спiвом i грою

тому-то смутно часом навiть герою

? ? ?

не кажiть свiт зловив нас в мережу

тому що ми самi е мережа

що впiймала свiт

живий

надзвичайно зворушливий

ми зловили свiт i тепер не знаемо

як ним розпорядитися

? ? ?

Вiн говорив

я вб’ю себе

при першiй зустрiчi

з самим собою.

Вiн живий.

Так i не зустрiлися.

? ? ?

Що за потвора над лiсом кам’яновугiльним ногою

вiдчиняе динозаврам гробiвцi! Земля тремтить пiд вагою

величезних лап, таж i хвiст не слаб. У класi висить таблиця,

з неi дивляться первiснi обличчя – важко дивитися —

членiв ЦК. Легко тут помилитися.

Хлопчик ламае пирiжок, виiдае начинку.

Душа матерiальна. Тiльки прозора i вагою в пушинку.

Порвались туфлi. Пора вiднести в майстерню,

що бiля ринку.

Швець тримае цвяхи в зубах, i в вуса не дуе,

що динозаври вимерли, його зовсiм не турбуе.

Взуття на колодцi розп’яте. Птеродактиль злiтае з гiлки.

Швець забивае цвях – лупа летить з борiдки.

Людина легко розчиняеться у пляшцi горiлки.

В кам’янiй шкаралупi – зародок-скам’янiлiсть.

Хлопчиковi важко ходити: в паху зiпрiлiсть.

Вiн мрiе: його нагороджують за смiливiсть

при за