Персеiди. Нiчна повiсть

Марiанна Борисiвна Гончарова

Украiнська жiноча проза

Героiня повiстi Марiанни Гончаровоi вiрить у те, що падаючi зiрки можуть виконувати заповiтнi бажання. І в призначену Всесвiтом серпневу нiч вона забираеться на дах свого надiйного, теплого i доброзичливого дому, щоб зустрiти Персеiди i загадати iм бажання своiх друзiв i рiдних, якi старанно зiбрала напередоднi. Вона – мiкроскопiчна пiщинка величезного космосу – сидить посеред зоряного неба i терпляче чекае, коли з’являться цi всемогутнi вiсники Всесвiту. Чекае i не перестае дивуватися великому свiтопорядку, створеному за примхою когось дуже винахiдливого i мудрого. Вона обiймае любов’ю увесь цей чудовий свiт, в якому живе, i з завмиранням серця чекае, коли полетять Персеiди – якi знову i знов дають надiю великому чуду життя, що йому нiколи не буде кiнця.

Як завжди у письменницi, в ii новiй повiстi дивним чином поеднуеться серйозне, що iнколи навiть доходить до трагiзму, i тонкий гумор.

Марiанна Гончарова

Персеiди

Нiчна повiсть

©  М. Б. Гончарова, 2016

© О. О. Драчковська, переклад украiнською, 2016

© О. А. Гугалова, художне оформлення, 2016

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2016

Замiсть передмови

Любий читачу!

Це вельми провiнцiйна iсторiя. Вона навiть у якомусь сенсi старомодна. Позаяк абсолютно проста.

Мене часто запитують, в якому жанрi ви пишете i про що.

Жанр у мене такий: як задумано кимось i десь, як прийдеться, як вимучать мене слова, сюжети, сни та думки, як мiй янгол надиктуе – так i пишу. Ось такий жанр. А про що – звiсно, про любов. Про що ж iще?

А що коли й справдi назвати цю мою нову книжку любовним романом? Або жiночим, дамським любовним романом? Хоча нi, забудьте…

Якось подруга моя, Іринка, медсестра, взяла книжку почитати. Але уточнила заздалегiдь: книга мае бути легкою, подекуди смiшною, або печальною, але – про любов. І щоб жодних там бандитiв, убивств та брутальноi лайки. Бажано – карколомнi пригоди, подорожi, цiкавi героi – нiжнi вишуканi жiнки та сильнi зухвалi чоловiки. Коротше – справжнiй любовний роман. Саме такого чтива треба, коли стирчиш на чергуваннi у вiддiленнi хiрургii. Щоби захоплювало тебе з першоi ж сторiнки, аж-аж, – каже подруга. – Бувають ночi бiльш-менш спокiйнi, тож нехай промайне – i не помiтиш. Моя книжка саме така: трiшки смiшного, трiшки сумного. Авантюри i подорожi. Звабливi жiнки i справжнi чоловiки. До того ж, гадаю, читання направду не обтяжливе, хоча за кожною постаттю чи картиною вгадуються рiднi, близькi менi люди: i сивочолi поважнi мудрецi, i вервечка молодших – юних, часом зухвалих студентiв, допитливих пiдлiткiв та щироi, життерадiсноi малечi. Я так собi подумала: кожен знайде тут щось свое.

З нетерпiнням я чекала подругу Іринку з чергування. І раптом:

– Що ти менi дала? Плювалася всю нiч! Я ж просила про любов!

– А там хiба не про любов?

– Та не про отаку любов!

– А про яку?

– Ну, я ж казала, щоби пристрастi вирували, сльози, туга, ревнощi! Але обов’язково – примирення. На Лазуровому березi, захiд сонця… – мрiйливо протягла Іринка.

– І титри на все небо, – засмiялась я. – Авжеж, я тебе засмутила.

– Ага, – трохи надула губи Іринка, зiтхнула i вихопила з моiх рук щойно повернуту книжку. – Хоча… Може, щось недогледiла. Вдома ще раз перечитаю…

Отож пишу я таки про любов, але назвати усе це любовним романом у дусi Іринки – навряд. Хоча в ньому е все, про що згадувала Іринка, авжеж е. Правда, отого сюжету – народився, закохався, одружився – не буде. Обману, зради та пiдступностi також. А якщо хтось iз моiх героiв щось прибреше чи схитруе – так чого не бувае в життi. Можна i пробачити.

Отак сюди незбагненним чином прокралися, просоталися – а я й не зауважила! – уже знайомi моiм читачам персонажi – моi дiти, чоловiк, мама, сестри, друзi, собака, улюблений мiй Чак та його братва. Кiшку Скрябiна взагалi можна вважати моiм спiвавтором. Тут мiй рiдний дiм, що повсякчас вiдiгрiвав мене родинним теплом та затишком вiд вуличного гомону, метушнi й непотрiбних зустрiчей. Моя оселя, моя фортеця, моя твердиня, мiй форт. Наче потужний корабель, пливе вiн у майбутне, пiдбираючи ти