Назад к книге «В катакомбах» [Леся Українка]

В катакомбах

Леся Украiнка

«В катакомбах» Лесi Украiнки – фiлософська п’еса, у якiй порушена традицiйна для авторського iдiостилю тема – складний перiод становлення християнськоi релiгii***. Головний герой твору раб-неофiт, проповiдуючи у катакомбах, дивуеться лицемiрству священнослужителiв, якi говорять про рiвнiсть усiх перед Богом, але пiдкоряються однi одному i визнають подiл на панiв i рабiв. Найвiдомiшими творами авторки е поетичнi збiрки «На крилах пiсень»», «Думи i мрii», п’еси «Лiсова пiсня», «Одержима», «Бояриня», «Оргiя», «Блакитна троянда», «Кассандра», «Камiнний господар» тощо. Леся Украiнка – видатна украiнська письменниця, перу якоi належить низка генiальних творiв, для ii iдiостилю характернi посилений психологiзм та фiлософiчнiсть у поеднаннi з сугестiею.

Леся Украiнка

В КАТАКОМБАХ

Посвята шановному побратимовi А. Кримському

Катакомби коло Рима. В криптi, слабо освiтленiй олiйними каганчиками i тонкими восковими свiчками, зiбралась громадка християн. Єпископ кiнчае проповiдь слухачам i слухачкам, що стоять побожно, тихо i покiрно.

Єпископ.

Прославмо ж, браття, господа Христа,

що посадив на небi поруч себе

замученого брата Харiклея.

Хор.

На небi слава господу Христу,

що визволяе вiд земних кайданiв,

з грiховноi темницi нас виводить

у царство свiтла вiчного.

Диякон.

Амiнь.

Єпископ.

Наш брат був на землi рабом поганським,

тепер вiн раб господнiй, бiльш нiчий.

Неофiт-раб.

Господнiй раб? Хiба ж i там раби?

А ти ж казав: нема раба нi пана

у царствi божому!

Єпископ.

Се щира правда:

всi рiвнi перед богом.

Неофiт-раб.

І раби?

Єпископ.

Раби господнi, брате, не забудь.

Сказав Христос: ярмо мое солодке,

тягар мiй легкий. Розумiеш?

Неофiт-раб(пiсля тяжкоi задуми).

Нi!..

Не можу. Не збагну я сього слова.

Християнка-рабиня

(в раптовому нестямi пророкуе)

Уже лежить при деревi сокира!..

«Я посiчу його i вергну в пломiнь», —

сказав господь!.. Прийди, прийди, прийди,

Ісусе, сине божий! Похилилась

твоя пшениця, – жде вона серпа…

Ох, доки ж, господи?.. Рахiль ридае,

нема ii дiток…

(Безладна мова переходить у несамовитий лемент, iншi жiнки й собi починають голосити, дехто з чоловiкiв теж не витримуе)

Єпископ(владним, дужим голосом).

Геть, сатано!

Твоеi влади тут немае!

(Пiдходить до пророчицi, що б’еться в корчах, i кладе iй на голову руку.)

Сестро,

молитва й вiра хай тебе рятують

вiд навождення злого духа.

Жiнка помалу затихае пiд його поглядом i безсило схиляеться на руки до товаришок, що пiддержують ii.

Християнка(одна з тих, що пiддержують пророчицю. Озиваеться несмiлим голосом).

Отче,

ii дитину вчора пан продав

якомусь грековi з Корiнфа…

Єпископ.

Вмовкни!

Великий наш апостол заповiдав:

«А жiнка серед збору хай мовчить».

Пророчицю тим часом виводять. Мовчання.

Неофiт-раб(пiдходить до епископа. Тремтячим вiд збентеження, але розпачливо-зважливим голосом).

Прости, але я все ж не розумiю,

як може буть якесь ярмо солодким,

а щось важкее легким.

Єпископ.

Брате мiй,

коли ти сам по волi шию схилиш

в ярмо Христове, солодко се буде

твоiй душi; коли ти самохiть

на себе хрест вiзьмеш, невже вiн буде

важким для тебе?

Неофiт-раб.

Але нащо маем

ще самохiть у ярма запрягатись

та двигати хрести по власнiй волi,

коли вже й так намучила неволя?

Намулили нам ярма та хрести

i шию, й душу, аж терпiть несила!

Я не за тим прийшов до вас у церкву,

щоб ярем та хрестiв нових шукати.