Секрети старовинноi скриньки

Александр Владимирович Макаров

Вiрите, що грошi можуть бути завбiльшки з кам’яну скелю, а Атлантида, ймовiрно, розташовувалася у Чорному морi?Звiдки ж родом монети з дiдусевоi скриньки? Захоплива подорож в екзотичнi краiни свiту, знайомство з iхнiми звичаями та традицiями допоможуть вам це з’ясувати.

Вступ

Скарби у нас пiд ногами, от тiльки треба уважнiше придивитися.

Внук криголама

Олесь прийшов зi школи сердитий. Загалом, у школi нiчого поганого немае, якби не ходити туди щодня та прибрати звiдти бiльшу частину вчителiв.

– Що, кепську оцiнку одержав? – занепокоено спитала мама. Вона саме готувала обiд.

"Оцiнку одержав". Мама, либонь, гадае, що йому все ще п'ять рокiв. Олесь не забув, як учора вона сказала татовi: "Вiд цiеi дитини самi прикрощi".

– Самi прикрощi, – пробурмотiв вiн.

– Що ти бурмочеш? – поспиталася мама роздратовано. Отак воно, в людини прикрощi, а нi спiвчуття, нi розумiння. Звичайно, мама геть заклопотана меншеньким, йому i вся увага, й кашки, а у вiдповiдь тiльки лемент ночами. Пiсля тих ночей мама ходить роздратована, тричi забирала з собою надвiр i до крамницi пульт од телевiзора. Сусiди, певне, дивилися на неi з подивом, коли вона пультом намагалася зателефонувати. Татуньо теж добрий – сидить цiлими годинами в туалетi, те, що вiн там виспiвуе, ще нiчого, а ось те, що забирае туди ноутбука, – цiлковитий одстой. Геть не думае, що дiтям потiм гратися на туалетному ноутбуцi не зовсiм приемно.

"Бiльше гiдностi, графе", – подумав Олесь, а вголос мовив:

– Нiчого я не одержав!

– А чого ж сидиш такий насурмонений?

– Алгеброiд присiкуеться.

– Що за дурнуватий сленг. У тебе що, проблеми з математиком?

– А тобi треба кожне слово перетлумачувати?

Так от, в секунд-гендi, ну роздягальнi по-вашому, один йолоп мене пхнув, i я затопив алгеброiдовi головешкою в      живiт.

– Сильно затопив?

– Та що йому зробиться, вiн по пояс дерев'яний. Вiн мене, мабуть, i не впiзнав, люду там цiла купа була.

– Так у чому ж справа?

– Ось, – похмуро сказав Олесь, простягаючи свого наплiчника. На ньому дiрка, i ремiнець одiрваний.

– У тебе як не одне, то друге. Хiба не можна хоч день без конфлiктiв?

– Тобi людською мовою пояснили, що я тут нi при чому. Мене пхнули. Тут i Шварценегер не втримався б на ногах.

– То що, я повинна йти i з'ясовувати, хто й навiщо тебе пхнув?

– Треба купувати новий наплiчник, – сердито сказав Олесь.

– Через одну дiрочку – i новий? – здивувалася мама. – Пусте. Я це вмить зашию.

– Тобi все мое пусте. А знаеш, iз яким наплiчником ходить Васько? А який у нього мобiльник? Його супер-пупер черевики коштують бiльше, нiж усе мое манаття! – роздратовано вигукнув Олесь.

І не обiйшлося б без скандалу, та цiеi митi прийшов дiд. Дiд, це мамин батько, – Костянтин Іванович. Хоча в Олесевому дворi хлопцi прозивали його не iнакше, як "криголам". І це не ображало, навпаки – то була ще й яка повага. Це прiзвисько дiдовi дали, коли Олесевi було ще рокiв iз п'ять. Найбiльш невдалий вiк для хлопця. Тодi в дворовiй iерархii вiн посiдав одне з найнижчих мiсць. Так бувае, коли за вiком скаржитися вже не годиться, а дати здачi ще не можеш. Тому Олесь пiд час прогулянок у дворi був об'ектом утискiв та висмiшок. Вiн насилу терпiв. Та дворовi правила правилами, а як старшi поцупили в Олеся новенького автомобiльчика, то вiн, зашмаркавшись, побiг скаржитися додому.

Старий моряк накинув кiтеля i вийшов у двiр розбиратися.

– Крихiтка дiда притягла. Ой, як страшно, – зареготався рудий Гося, гроза всiх малюкiв.

– Ану тримай! – сказав дiд, простягаючи Госi край дошки, що валялася на землi. Нiчого не тямлячи, той скорився. Другий кiнець дошки дiд поклав на краю стола, де вечорами грали у дворi в домiно.

– Лусь! – i дошка пiд ударом дiдовоi долонi розлетiлася навпiл. Ще два удари, i дошку розрубано начетверо.

– Малюкiв кривдити не можна, – сказав дiд, складаючи рештки дошки на купу. – Це навiть москвичi знають, – провадив вiн, оглядаючи хлопцiв, що притихли.

Автомобiльчика Олесевi не оддали, та кривдити перестали. І за ним навiки в дворi закрiпилося прiзвисько "Внук Криголама". Либонь