Три хрестики Алiе

Наталiя Довгопол

Життя Алiе Ханим безтурботне та розмiрене: дочка турецького намiсника в Криму й колишньоi полонянки з Украiни звикла до розкошiв та пестощiв. Але раптово для Алiе все змiнюеться пiсля зустрiчi з засудженим до страти козаком Лукашем… У руках Алiе опиняеться хрестик, який дiвчина обiцяе передати його матерi в Киiв. Обираючи мiж гаремом турецького хана та романтизованою в маминих розповiдях Украiною, Алiе наважуеться втекти з дому в пошуках новоi долi. Якi ж пригоди чекають юнку на незвiданому досi шляху?..

Наталiя Довгопол

Три хрестики Алiе

Історiя, яку я розповiм вам, сталася чотири вiки тому. Вона обросла легендами, як камiнь обростае мохом. Дiйснiсть переплелася зi здогадками, правда ж затерлася до дiрок, немов стара скатертина. А може, то була й не справжня iсторiя, а всього-на-всього казка, вигадана опiвнiчною порою одною з шахеризад кримського хана…

Метушливе приморське мiсто захлиналося вiд пилу й лiтньоi спеки. У порту по-татарськи лаялися рибалки, а з невiльницького ринку долинало жалiсне голосiння й крики торговцiв. Кафа[1 - Сучасна Феодосiя.] жила своiм звичним життям – життям покiрного васала Османськоi Порти та найбiльшого ринку рабiв у всьому Кримському Ханствi. Це пишне та багате мiсто гомонiло десятками мов, шумiло морським прибоем i майорiло тисячею кольорiв, якi лише можна було собi уявити. Завзятий генуезець iз запалом обговорював справу з не менш завзятим арабом, а високий русявий поляк, загубившись посеред ринковоi площi, марно намагався знайти в натовпi своiх товаришiв. Кючюк-Істанбул, або Маленький Стамбул, як часто називали це мiсто, вабив до себе вiльних шукачiв пригод i легкого заробiтку. Декому щастило – вони виiздили звiдси вже багатими, iншi ж так i залишалися довiку товктися на базарах серед запахiв риби, спецiй i поту вiд людських тiл.

За метушнею довкола спостерiгав байдужий погляд ледь розкосих очей, що мружились, зустрiчаючись iз палючим сонячним промiнням. Самi лишень очi визирали з-пiд яскравих кармазинових[2 - Малиново-червоного кольору.] шовкiв, що з голови до п’ят огортали тендiтну постать маленькоi татарки. Тонка випещена рука висунулася з-пiд розшитого золотом халата та вказiвним пальцем покликала старого евнуха.

Дочка правителя Кафи, османського намiсника Халiль-бея, користувалася особливими привiлеями. Їй пощастило народитися вiд третьоi дружини бея, единоi жiнки, котра принесла йому шлюбних дiтей, i единоi, яку вiн, навiть через двадцять п’ять рокiв пiсля першоi зустрiчi, обожнював.

Юнка мала нечуванi, як для доньки такого вельможi, привiлеi: час вiд часу iй дозволялося полишати гарем у супроводi одного з двох приставлених до неi евнухiв, що ревно охороняли свою господиню та готовi були виконати будь-яку забаганку сiмнадцятилiтньоi Алiе Ханим лише за помахом руки. Як-от зараз.

– Слухаю вас, о зiрко на кримському небосхилi! – звернувся до неi евнух, посмiхаючись надщербленим ротом, у якому бракувало одного зуба.

– Я знудилась. У цьому мiстi не вiдбуваеться нiчого вартого моеi уваги, – байдужим голосом сказала Алiе.

А далi, хитрувато всмiхнувшись одними лиш очима, що визирали з-пiд покривал, продовжила:

– Чула я вiд служниць, що у батьковiй в’язницi тримають якусь особливу панну з Польського королiвства…

– Так, ясна моя господине, ii захопили пiд час минулого набiгу десь у Роксоланii[3 - Роксоланiя – давня турецька назва Украiни.], – покiрно опустив голову евнух, зводячи до купи й без того густi брови. – Уже з мiсяць тримають. Вона дочка якогось пана-шляхтича iхнього, вочевидь, небiдного, тож скоро за нею приiдуть iз великим викупом.

– Я хочу подивитися на неi, Ельнуре, – владним тоном наказала Алiе.

– Навiщо це вам, моя весняна квiточко? – збентежився евнух, i розгублена посмiшка розповзлася його круглим зморшкуватим обличчям. – Батечко ваш, нехай даруе Аллах йому довге правлiння, сваритимуться…

– То й нехай, – спокiйно знизала плечима Алiе.

За мить ii котячi очi знову звузилися до двох тонесеньких щiлинок, у яких заграли веселi бiсики.

– Вiдведи мене до неi. Я хочу подиви