Козацький мiф
Сергей Плохий
У своiй працi Сергiй Плохiй розгадуе таемницю легендарноi «Історii русiв». Цей текст називають одним з найважливiших i найвiдомiших у модернiй украiнськiй iсторii. Але попри це «Історiя русiв» мала всi ознаки нацiональноi мiстифiкацii. Сергiй Плохiй намагаеться сягнути самоi сутi тексту, не тiльки з’ясувати, хто був його автором, а й пояснити внутрiшню логiку i мету цiеi iсторичноi пам’ятки. Дослiджуючи iсторiю вiдкриття та публiкацii «Історii русiв», автор звертаеться до епохи украiнського козацтва з початку XVI до початку XIX столiття, шукаючи зв’язок мiж iсторiею, мiфом i нацiетворенням вiд наполеонiвських часiв до наших днiв.
Сергiй Плохiй
Козацький мiф
Моiй дружинi
Вступ
Сонячним ранком 31 березня 1814 року парижани стали свiдком подii, якоi мiсто не бачило добрих чотириста рокiв. Зайшовши через ворота Пантен, вулицi i площi французькоi столицi заполонили озброенi iноземцi. Перед очима шокованих, зацiкавлених i часом навiть зачарованих видовищем парижан крокувала багатонацiональна армiя. Окремi загони носили екзотичнi, небаченi в Захiднiй Європi одностроi. Попереду тисячного загону, що складався з росiйських, нiмецьких та австрiйських воякiв, на шарому конi iхав Олександр І – всеросiйський цар, визволитель Європи i завойовник Францii. За Олександром iхала його барвиста козацька охорона – предмет iнтересу i захоплення одних парижан, клопотiв i тривоги iнших.[1 - Усi дати до 31 сiчня 1918 року подано за юлiанським календарем, у ХІХ столiттi вiн вiдставав вiд григорiанського на дванадцять днiв. Усi цитати з iсторичних джерел i лiтератури, зокрема з «Історii русiв», подано сучасним правописом без перекладу. В украiнськiй науковiй лiтературi побутують рiзнi конвенцii стосовно передання iншомовних iмен; у цьому виданнi iмена росiйських персонажiв украiнiзовано, згiдно з iсторiографiчною традицiею: Петро І, Михайло Погодiн i т. iн.]
По одну руку вiд Олександра iхав прусський король, по другу – представник австрiйського iмператора. Раптом Олександр зупинився i звернувся до здивованого натовпу: «Я приiхав не як ворог; я прийшов, щоб принести вам мир i торгiвлю!» Парижани зустрiли його слова радiсними вигуками. Це був момент трiумфу росiйськоi зброi i росiйського духу – нi до, нi пiсля того нiчого подiбного iсторiя не знала. Коли Йосиф Сталiн пiсля вiйни зустрiчався в Потсдамi з Гарi Труменом, то згадав про те, як Олександр захопив Париж. У 1945 роцi, як в 1814-му, здавалося, що настае нова епоха: Росiя падала у прiрву, але змогла пiднятися, розбила агресора i принесла народам Європи визволення, а свiтовi – мир i процвiтання. Проблема полягала в тому, що в обох випадках Росiя пропонувала товар, якого бракувало iй самiй. І в Росiйськiй iмперii, i в Радянському Союзi свобода була в дефiцитi, а перемога за кордоном сiяла зерна майбутньоi поразки вдома.[2 - Hartley, Janet M. Alexander I. – London and New York, 1994. – P. 124; Troyat, Henri. Alexander of Russia: Napoleon’s Conqueror. – New York, 2003. – P. 187–206; Kissinger, Henry. Diplomacy. – New York, 1994. – P. 398. Про вторгнення Наполеона в Росiйську iмперiю i европейську кампанiю росiйськоi армii в 1813–1814 роках див: Lieven, Dominic. Russia against Napoleon: The True Story of the Campaigns of War and Peace. – New York, 2010.]
Ця книжка розповiдае про те, як проростало одне з таких зерен: iдея суверенiтету i свободи народiв. Ця iдея повiльно, але невпинно утверджувалася цiле ХІХ столiття i в ходi Першоi свiтовоi вiйни фактично пiдiрвала Росiйську iмперiю. З усiх частин армii Олександра І саме козаки найбiльше долучилися до ослаблення iмперii. Цих воякiв у барвистих одностроях набирали на степовому прикордоннi Росiйськоi iмперii. Серед росiйськоi кiнноти й пiхоти були й козаки з Украiни (тодi край офiцiйно називався Малоросiею), перейнятi особливим бажанням воювати й великими сподiваннями на цю вiйну. Якихось кiлька десятилiть тому вони мали автономну державу i власнi збройнi сили. Тепер козаки довели свою лояльнiсть iмперii i чекали на винагороду. Вони не сподiвалися на вiдновлення своеi держави, але вiрили, що iхнi полки буде збережен