Жiнка у вiкнi
Е. Дж. Фiнн
Анна Фокс самотньо живе у своiй квартирi в Нью-Йорку. Чоловiк Ед та донька Олiвiя трагiчно загинули. Це надломило психiку жiнки, вона почала шукати забуття в алкоголi та самотностi. Мешкаючи осiбно, Анна виявляе цiкавiсть до сусiдiв. Здаеться, iхне життя теж не таке просте, як здаеться. Але одного дня Анна помiчае, що й за нею хтось стежить. Бiльш того, цей хтось проник до ii будинку, до ii вiртуального життя… Чи це все – ii хвора уява? Тепер вона намагаеться зрозумiти, де реальнiсть, а де – фантазiя чи галюцинацiя, а також хто прагне довести ii до божевiлля. Бо iнодi все не е таким, яким видаеться…
Е. Дж. Фiнн
Жiнка у вiкнi
Джорджевi
Я вiдчуваю, що десь усерединi тебе е хтось, про кого нiхто не знае.
«Тiнь сумнiву»[1 - Психологiчний трилер вiдомого британо-американського реж. Альфреда Гiчкока (1899–1980), заснований на реальнiй iсторii серiйного душителя 1920-х рр. Е. Л. Нельсона. Визнаний «першим незаперечним шедевром» Гiчкока i фiльмом, у якому англiйський режисер «уперше вiдкрив для себе Америку». Гiчкок працював у Голлiвудi з 1939 р., але до 1943 р. його фiльми базувалися на британськiй тематицi.] (1943)
Недiля, 24 жовтня
1
Їi чоловiк от-от повернеться додому. Цього разу вiн ii спiймае.
Вiкна будинку 212 не прикривають нiякi штори, жодноi стрiчки жалюзi – у цьому iржаво-червоному таун-гаусi[2 - Town-house – малоповерховi будинки на декiлька сiмей, сполученi в один корпус. (Тут i далi прим. перекл., якщо не вказано iнше.)] колись жили молода пара Мотт, донедавна, доки не перестали бути парою. Я не знайома з жодним iз Мотт, та час вiд часу навiдуюсь до них у мережi: перевiряю його профiль у «ЛiнкдІнi», ii сторiнку у «Фейсбуку». Їхнiй список бажаних подарункiв на весiлля досi лежить на сайтi «Мейсiз».[3 - Macy’s – одна з найстарiших та найбiльших мереж роздрiбноi торгiвлi в США.] Я ще навiть можу купити iм столовий посуд.
Як я вже говорила, нi вiкна, нi пiдвiконня нiчим не прикрашенi. Тому багровий голий будинок 212 тупо вирячився на вулицю, а я дивлюсь просто на нього, спостерiгаю, як господиня маетку заводить свого пiдрядника до спальнi для гостей. Що такого в цьому будинку? Туди приходить помирати любов.
Вона вродлива, натуральне руде волосся й зеленi, наче трава, очi, а ii спину вкривае архiпелаг дрiбненьких родимок. Набагато красивiша, нiж ii чоловiк, доктор Джон Мiллер, психотерапевт – так, вiн проводить консультацii для пар, – один iз 436 тисяч Джонiв Мiллерiв у мережi. Конкретно цей працюе бiля парку «Гремерсi»[4 - Gramercy Park – невеликий приватний парк на пiвдненному сходi Мангеттену.] та не приймае страховку. Як зазначено в актi купiвлi-продажу, вiн заплатив за нього три мiльйони шiстсот тисяч доларiв. Бiзнес, мабуть, йде непогано. Трiшки бiльше i, разом iз тим, дещо менше я знаю про його дружину. Важко назвати ii домогосподаркою: Мiллери переiхали сюди ще вiсiм тижнiв тому, а тi вiкна й досi голi, ай-я-яй. Вона вiдвiдуе заняття з йоги тричi на тиждень, зiстрибуючи сходами вниз зi скрученим пiд пахвою килимком для йоги, що схожий на килим-самолiт, а ii ноги, наче у вакуумну упаковку, загорнутi в лосини фiрми «Лулулемон». А ще вона, мабуть, десь займаеться волонтерством – виходить з будинку на початку одинадцятоi по понедiлках та п’ятницях, приблизно в той же час, коли я прокидаюсь, а повертаеться мiж п’ятою та п’ятою тридцять, саме коли я беруся за нiчний перегляд фiльму (сьогоднiшнiй вибiр: «Людина, яка забагато знала»,[5 - «The Man Who Knew Too Much» (1956) – кольоровий фiльм реж. Альфреда Гiчкока.] вже енний раз. Я жiнка, яка забагато переглядала).
Я помiтила, що вона полюбляе випити вдень, як i я. Цiкаво, вона полюбляе випити i зранку? Як i я?
Та от ii вiк для мене – загадка, хоча вона точно молодша за доктора Мiллера та молодша за мене (i спритнiша також); про те, як ii звати, я можу лише припускати. Як на мене, вона схожа на Риту, тому що виглядае як Гейворт у фiльмi «Гiльда».[6 - «Gilda» (1946) – фiльм-нуар, мелодрама реж. Чарльза Вiдора.] «Мене це анiскiлечки не цiкавить», – обожнюю цю ii фразу.
Мене ж, навпаки, дуже цiкавить. Не ii тiло – блiдий гребiнь