Назад к книге «Червоний горобець» [Джейсон Метьюз]

Червоний горобець

Джейсон Метьюз

Домiнiка Єгорова – найцiннiша з агентiв росiйських спецслужб, випускниця «школи горобцiв» – особливого вiддiлу контррозвiдки. Вона – звабниця, яка використовуе свое тiло для збору iнформацii та подальшого усунення iноземних дипломатiв i шпигунiв. Нова цiль Домiнiки – молодий офiцер ЦРУ Натанiель Неш, вiдповiдальний за проникнення американських «кротiв» до росiйськоi розвiдки. Проте бездоганний план дае збiй: мiж Домiнiкою та Нейтом спалахують почуття. Вiдтепер пiд загрозою опиняються не лише iхнi кар’ери, а й безпека обох держав…

Обережно! Ненормативна лексика!

Джейсон Метьюз

Червоний горобець

Обережно! Ненормативна лексика!

* * *

Присвячуеться Сюзаннi, Александрi та Софii

1

За дванадцять годин МВС[1 - Маршрут з виявлення спостереження. (Тут i далi прим. перекл.)] ноги Натанiеля Неша геть занiмiли. Мов дерев’яний, вiн брiв брукiвкою московського провулка. Давно стемнiло, та Нейт усе ходив тим маршрутом, щоб полоскотати очi нишпоркам, – щойно вони подумають, нiби впiймали його на гачок, то одразу ж проявлять себе. Не було нiчого, жодного натяку на змiну позицii, перебiжку, жодних крокiв на вулицях за його спиною, жодноi реакцii на його перемiщення. Вiн чистий? Чи за ним стежить велика команда? Через саму природу Гри не помiтити стеження куди гiрше, нiж визнати, що ти весь у жучках.

Початок вересня, та мiж першою i третьою годинами його маршруту йшов снiг, що дало змогу безслiдно втекти на авто. Пiзнiше того ж ранку Нейт вистрибнув на ходу з «лади комбi», за кермом якоi сидiв Лiвiтт iз бюро, який, прорахувавши iнтервал, мовчки пiдняв три пальцi, коли вони звернули на промислову вуличку, пiсля чого поплескав Нейта по руцi. Чiпке вистежування ФСБ, Федеральноi служби безпеки, не змогло вiдслiдкувати втечу в трьохсекундному iнтервалi й пролетiло повз – ховаючись за снiговою пеленою, Лiвiтт вiдводив iх геть. Нейт лишив свiй активний мобiльний телефон з економiчного вiддiлу посольства у Лiвiтта в машинi – нехай наступнi три години ФСБ вiдслiдковуе телефон мiж московськими стiльниковими вежами. Пiд час стрибка Нейт ударився колiном об асфальт, i першi кiлька годин бiль лише зростав, та тепер колiно занiмiло так само, як i решта його тiла. На мiсто спадала нiч, а вiн бродив, ковзав, здирався та спускався половиною Москви, не виявляючи слiдiв стеження. Здавалося, вiн i справдi чистий.

Нейт був членом невеликоi групи офiцерiв ЦРУ з «внутрiшнiх операцiй», навчених працювати пiд стеженням на домашньому майданчику противника. Працюючи на вулицi, вiн не сумнiвався анi на секунду. Знайомий страх невдачi, страх помилки, зник. Сьогоднi вiн усе робив бездоганно, все, як слiд. Ігноруй холод, який щiльно огортае твоi груди. Лишайся в сенсорному пузирi, хай розширюеться пiд впливом стресу. Його зiр був гострий. Фокусуйся на середнiй вiдстанi, звертай увагу, чи не з’являються повторно у полi зору пiшоходи та транспортнi засоби. Зауважуй кольори та форми. Капелюхи, пальта, автомобiлi. Особливо не задумуючись нi про що конкретно, вiн реестрував звуки, якi линули навколо у вечiрньому мiстi. Дзижчання тролейбусiв, що живляться вiд дротiв над головою, шипiння автомобiльних шин на мокрому асфальтi, потрiскування вугiльного пилу пiд ногами. Вiн вiдчував у повiтрi гiркоту дизельних парiв, спаленого вугiлля, i, з якогось невидимого вентиляцiйного отвору, до нього доносився глинистий аромат свiжого борщу. Вiн був мов камертон, що резонуе в морозному повiтрi, iдеально налаштований, та на диво спокiйний. Через дванадцять годин був абсолютно певний: вiн чистий.

Перевiрка часу: 22:17. Двадцятисемирiчний Нейт Неш був за двi хвилини вiд зустрiчi з легендою, з дiамантом у тiарi, з найцiннiшим активом у стiйлi ЦРУ. Лише за триста метрiв вiд тихоi вулички, де вiн зустрiне МАРБЛа: вишуканого, ввiчливого, ледь за шiстдесят, генерал-майора СВР, що була правонаступницею першого головного управлiння КГБ, служби зовнiшньоi розвiдки Росii, зарубiжних шпигунiв Кремля. МАРБЛ перебував в упряжi вже чотирнадцять рокiв, дивовижно, враховуючи, що росiйськi джерела в часи Хо