Мисливець. Змiнити долю
Сергiй Короп
Переживши клiнiчну смерть, головний герой – Сашко Свiтогоров опиняеться в потойбiчному свiтi, де вiн знайомиться з Слов'яно-арiйським Богом – Велесом, який вiдкривае йому правду про земний свiт: хто керуе людством, з якою метою, що таке – комiтет «300». А також, що вiдбуваеться з людьми пiсля фiзичноi смертi? Чи iснуе потойбiчне життя..? Свiтогоров – мисливець Справедливоi Мiри. У свiтi – суспiльна криза, що може призвести до знищення цивiлiзацii. Чи е вихiд?
Сергiй Короп
Мисливець. Змiнити долю
Присвячуеться мужнiй людинi – генерал-майору Петрову Костянтину Павловичу.
ЧАСТИНА 1
Обраниця роду
Пролог
«Чим важче дорога, тим глибше очищення».
Далай Лама
1992 рiк. Карпатський перевал.
Автобус повiльно рухався пiд гору, намагаючись подолати крутий пiдйом гiрського перевалу. Водiй, закарпатський вуйко – Іван, беззлобно бурчав собi пiд нiс на рiдному дiалектi, лаючи державну та мiсцеву влади, не здатнi вiдремонтувати i очистити вiд снiгових заметiв гiрськi траси.
– Най вас шлях трафить, Вар’яти! Тiлько красти можете, а на людей вам плювати! Еге, ж?! – Іван повернув голову до молодого хлопця – Сашка Свiтогорова, який сидiв поряд, на передньому сидiннi, i мовчки дивився у вiкно, милуючись зимовим Карпатським пейзажем.
– Що? – перепитав хлопець, захоплений своiми думками. – Вибачте, я не розчув питання.
– Кажу, цi клятi падлюки скуповують нашi землi i нiц iх не цiкавить: нi дороги, нi народи… – заторохкотiв вуйко Іван, зрадiвши, що знайшов «вiльнi вуха». – Ось зараз вилiзем нагору, а як додолу з’iдемо? Га?
– Пригальмовуючи, напевно.
– Ага, «пригальмовуючи», – перекривив Іван. – Москаль, вiн i в Африцi москаль. Ти, тiлько поглянь, як же воно слизько! – гарячкував вуйко. – Я ж кажу, дороги навiть, не посипанi пiском i сiллю! Вар’яти! Най вас шлях трафить! Ми ж дiтей веземо, а не дрова!
Свiтогоров обернувся в салон, i оглянув пасажирiв – молоденьких хлопчакiв-самбiстiв. Пiдлiткова група з п’ятнадцяти чоловiк iхала на збори до спортивного табору, що знаходився за перевалом у Воловцi. Пiсля зборiв, iм доведеться виступати на чемпiонатi краiни з самбо. Для хлопцiв це було справжньою подiею, в цей не простий час лихих 90-х.
Корумпований уряд краiни думав тiльки про себе, примножуючи свiй особистий капiтал, а на народ, тим бiльше дiтей, окрiм своiх власних звичайно, йому було глибоко наплювати.
Звiльнений з армii молодий офiцер, зумiв органiзувати спортивну секцiю по самбо для дiтей i дорослих, i успiшно розвивав ii разом зi своiми однодумцями.
Сашко знову вiдвернувся вiд говiркого водiя, i занурився у власнi думки, спостерiгаючи заснiженi ялини густого лiсу. Вiд довгого сидiння заболiв поперек. Час вiд часу, застряглий уламок гранати, давав про себе знати болями в спинi. Це нагадування про вiдрядження в гарячi точки. Боячись зачепити хребет, лiкарi залишили осколок на мiсцi поранення, наказавши Сашковi вести спокiйний, розмiрений, без навантажень спосiб життя. Якщо звичайно, той хоче пожити пересуваючись на своiх двох.
З армiею довелося розпрощатися, хоча вiйськова кар’ера тiльки починалася. Був час, коли вiн навiть запив. І запив, як то кажуть, «по-дорослому». Нi до чого хорошого це не призвело. Тiльки посилився бiль в спинi i з’явилася синюшна пухлина на обличчi, як у п’яницi зi стажем.
Зустрiвши випадково на вулицi свого першого тренера по самбо – Короля Миколу Васильовича, Сашко зрозумiв, пiсля розмови з ним, що треба в життi все кардинально мiняти, якщо вiн не хоче здохнути пiд тином, як бродячий собака.
Найскладнiше – це робота над собою, над своiми слабкостями i лiнню. Перемогти себе, свiй бiль i емоцii не кожному пiд силу.
Сашко посмiхнувся, згадавши, як болiсно долав безкiнечнi кiлометри бiгових дорiжок стадiону, як зводив себе в тренажерному залi i до знемоги вiдточував технiку рукопашного бою на основi самбо i айкiдо, зi своiм найкращим учнем – Вовкою Джерелом. Вовка приiхав з Сахалiну i вже мав чорний пояс по джиу-джитсу. Чимало iм довелося попотiти разом, перш нiж вони вiдкрили спортивну школу самбо. Чому самбо? Тому, що ця назва вiдповiдае слов’яно-арiйському