Дорогi ви, нашi цьоцю
Леся Бернакевич
Повiсть «Дорогi ви, нашi цьоцю» – це картина iз життя львiвських мiщан. У нiй висвiтленi першi роки незалежностi Украiни i ностальгiя за зниклим свiтом юностi головних героiв.
Леся Бернакевич
Дорогi ви, нашi цьоцю
Повiсть iз життя львiвських мiщан
1
Подружжя Пасьоних – передовi люди, якi здавна задавали тон у своему оточеннi. Пасьоний, вiн торгував шкарпетками на лотку i оперував такими мудрими словами як гiнекологiчно чиста картопля i був переконаний у тому, що сонна артерiя людини розташована на потилицi. А його Пасьона – ця взагалi птаха високого лету: мила вiкна в домiвках львiвськоi знатi. Цiлком зрозумiло, що такi визначнi особистостi нашоi епохи не могли водити дружбу лиш би з ким, а тiльки з кращими громадянами мiста. Насамперед, до них вчащав дядечко Сипонький, який жив з того, що, перепродуючи поношенi затхлi речi, витрушував з них свiжу копiйку. Його ж дружина також була неабиякою постаттю, бо прислуговувала одному приватному стоматологу: викидала до смiттярки вирванi зуби. Дверi Пасьоних завжди були гостинно вiдчиненi i перед удовою Кацапулею. Ця беручка i пiдприемлива панi, мобiльник у якоi завше висiв на грудях, мов дзвiночок – у корови, ставила на ноги вiтчизняний бiзнес: була власницею кiлькох бiотуалетiв. А ii благовiрний свого часу вважався настiльки непересiчним бандитом, що коли два роки тому загинув пiд час перестрiлки, то його з усiма почестями поховали в усипальницi епископа i ледь не зачислили до лику святих, як великомученика. Жодна вечiрка в Пасьоних не обходилася без психолога Ледьживоi. Замолоду, ще як до нас з-за кордону завезли сексуальну революцiю, Ледьжива на Кракiвському ринку торгувала трусами. Але якось ii колега, що жила з продажу книг на зразок «Як вiдбити чоловiка в дружини», показала iй пiдручник Карнегi[1 - Дейл Карнегi (24 листопада 1888 – 1 листопада 1955) – американський педагог, психолог, письменник. Зробив розробки психологiчних курсiв iз самовдосконалення, навикiв ефективного спiлкування, виступiв.]. Прочитавши його вiд дошки до дошки, Ледьжива вирiшила, що вже стала великим психологом. Вона закинула торгiвлю i почала провадити сеанси психотерапii. Пiдказувала Пасьоним, що iм робити, аби iхне коло поповнювалось такими ж авангардовими i чiльними особами, як вони самi.
То ж коли Пасьона сповiстила усiм цим свiтським асам, що до неi на iменини прийде ще й сестра ii дiдуся – колишня учителька бiологii Броня Бурозубка, то вони не могли приховати здивування.
– Ну, навiщо запрошувати цю стару дiвку? – вiдразу пiшов у наступ Сипонький. – Бурозубка – це будяк серед нашого цвiту! Зiпсутий продукт!
– Вона зовсiм не прикрасить нашого столу! – додала Кацапуля. – Одягнеться, як в знак протесту. Ви згадайте, як цьоця ранiше бралася нас повчати. Вона – баба старих переконань, бо нас, успiшних бiзнесменiв, вважае спекулянтами…
– Ось побачите: ця Бурозубка зведе на пси усю забаву, – зробила невтiшний прогноз Сипонька. – З досвiду знаю: один гнилий зуб може зiпсувати всю щелепу!
І родинна династiя обурено заджумiла.
– По правдi кажучи, я також ледве витримую цю стару колоду, – зiзналася Пасьона, коли сiмейка, вдосталь погудiвши, втихомирилася. – Але вона як-не-як – моя двоюрiдна тiтка. По-друге, наш Орчик дуже до неi прив’язався. Дiйшло до того, що вiн навiть не хоче пити те молоко, яке купую я. Приймае лише вiд цьоцi… Вона хоча й дотримуеться старомодних поглядiв, але, думаю, поганому дитини не навчить: не п’е, не курить, не вживае наркотикiв, порнухою не захоплюеться.
Чотирирiчний Орчик був единим нащадком Пасьоних, з хрещенням якого вони дуже затрималися: здiйснювали капiтальний ремонт у своiй оселi. Але як потомственнi галичани та ще й такi люди, що навiть вiрили в Бога двiчi на рiк (на Рiздво та Великдень), не могли бiльше затягувати з цим таiнством. Тож минулорiч батьки покликали за кумiв панство Сипоньких та й поiхали до церкви.
Поки Пасьоний припарковував свiй автомобiль на узбiччi бiля храму Святителя Миколая, Сипонькi пiшли попереду, а Орчик – помiж ними. До грудей вiн тулив гномика – свою улюблену iграшку, з якою нiколи не розлучав