Життя було вчора

Дмитро Безверхнiй

«Життя було вчора» – це збiрка оповiдань, така ж мiнлива, як i наше життя. Історii затишку й теплого усмiху переплiтаються iз зажуреними оповiдками та iронiчними новелами, персонажi котрих потрапляють у непередбачуванi, курйознi обставини, що iх наготувала доля для того, аби усвiдомити: життя – це те, що було з нами вчора, чи те, що чекае попереду.

Дмитро Безверхнiй

Життя було вчора

Велике прибирання

1

Сьогоднi Раiса почувала себе просто чудесно. Нарештi оклигала пiсля грипу, повернула втраченi сили. Готова до рiшучих дiй та змiн, бо ж саме це iй напророкували зiрки в гороскопi улюбленоi ранковоi телепередачi. Й вона не опиратиметься долi. Усе пройде вдало. Жiнка допила свою гiркувату каву й iз задумою походжала квартирою в пошуку iдей до тих от змiн.

«Ну звичайно ж! Велике весняне прибирання. – Мовила вона, iз палким азартом дивлячись на шафу з одягом. – Але не банальне. Бруднi вiкна, павутина в закутках почекають. Зробимо як… де то там, в Іспанii чи Італii… а може то Мексика, хоча навряд… коли викидають старий непотрiб. Але через вiкно небезпечно. Сходового майданчика цiлком вистачить. А потiм прийде Юрчик i ми разом усе знесемо до смiтникiв. Хоча нi, краще роздати бiдним. Якраз перед подругами похвалюся! Ох, яка ж я вигадниця», – тiшилася Раiса з самоi себе.

Вона дiстала з-пiд дивану старi дорожнi валiзи й почала туди скидати увесь непотрiб, що, причаiвсь на полицях, в шафах, кутках, коробках, скриньках ii захаращеного помешкання.

«Оселя стане свiтлiшою. Наповниться… як вони там в програмi казали… позитивною енергетикою, i змiни прийдуть самi собою. Ось закiнчу з цим i пiду куховарити. Зготую для Юрка розкiшну вечерю. Влаштуемо романтiк… Яка ж я, все таки, молодчинка!»

2

«Ще кiлька сходинок i вдома, – Юрiй важко зiтхав пiдiймаючись на сьомий поверх. Лiфт не працював, i вiн, добротний тiлом чолов’яга, мусив плести ноги брудними сходинками вгору, – бiсовi ремонтники, не можуть вчасно полагодити лiфт, а ти тут мучся. Сьогоднi явно день не iз найкращих. Шеф лютуе, виплати затримались, ще й та мала дурепа телефонуе цiлий день. Спершу нiжностi та лестощi, а тепер, мовляв, купи «дiамантик-шубу-хочу-в-ресторан-заправ-авто…» бо розповiм твоiй дружинi, що геть не всi блага успiшноi роботи йдуть у рiдний дiм. Набридла. Навiщо тiльки повiвся на цю молоду тупеньку ляльку. Треба з нею кiнчати… Х-у-х, – видихнув, – майже прийшов.

Чоловiк довго дивився на гору речей перед дверима власного помешкання: купи валiз, iз яких виглядали деякi його речi, якiсь сухi квiти, розбитий посуд, фiранки з кухнi…

«Невже вона й справдi наважилась усе розповiсти Раiсi. А ця, бачу лютуе, навiть речi вже встигла зiбрати й викинути… Ну що за день. Недарма в гороскопi писали про проблеми. Отже, кiнець».

Вiн взяв кiлька валiз i, важко ступаючи, попрямував сходами вниз, не зваживши, що лiфт уже працюе.

Залиш «Прощай» на холодильнику

На роботi сказав, що захворiв i нуджуся в постелi з пом’ятим простирадлом, у компанii позавчора пiдхопленого грипу. А ii, натомiсть, переконав, що попрацюю сьогоднi вдома, i навiть спробую встигнути зготувати для неi скромну вечерю, розiгрiвши у мiкрохвильовiй печi зварений нею ж суп. Час вибиратися з лiжка. Востанне вдихнути запах ii парфумiв, що невидимим слiдом залишився на подушцi. Тепер, ось зараз, в тихiй одинокостi порожньоi квартири, я врештi вiдважуся на цей вчинок… Було важко. Було складно. Але буде iще складнiше, якщо передумаю… Вона, здаеться, вже пiшла, секунду тому, зачинивши за собою вхiднi дверi. Нарештi. Утiм чомусь довго вовтузилась на кухнi – я чув – хоча то явно не ii улюблене мiсце.

Головне зiбрати всi речi, аби не довелося бiльше сюди повертатися. Скласти сорочки… змотати в овальний цилiндр краватки… забрати шкарпетки з сушарки… знайти в цiлiй горi шматтяного непотребу старi потертi джинси, котрi iй так подобались, що вона навiть кiлька разiв брала iх одягати на прогулянки з подружками. Проте джинси так i не знайшов, але то не бiда.

Вийшов на балкон викурити сигарету, востанне струшуючи попiл у землянисту чорноту горщика, у якому вона вирощуватиме своi ул