Послання з пiдземелля

Сергiй Зiнченко

Генератор фантастики #1

Пiсля аварii космiчного корабля представниця позаземноi цивiлiзацii обживае молоду планету Земля. Пiсля себе залишае заповiт – контейнер зi свiтовим iнтелектом. За оволодiння цiею унiкальною знахiдкою змагаються двi могутнi органiзацii. Але поспiлкуватися зi свiтовим розумом вдалося лише групi студентiв, якi випадково потрапили у загадкове пiдземелля. Разом з тим у романi порушуеться ще безлiч питань: чи тим шляхом рухаеться людство протягом всього свого iснування, що треба зробити, щоб направити хiд розвитку суспiльства у потрiбне русло, чи досить мiцнi моральнi принципи, за якими iснуе сучасне суспiльство.

Сергiй Зiнченко

Послання з пiдземелля

Частина перша

Заповiт

Знахiдка

Якщо хто думае, що робота працiвника архiву нудна i нецiкава, то той просто не був у цьому музеi зупиненого часу. Працюючи з документами, старими пiдшивками, рукописами, можна вiдшукати багато чого цiкавого. У вправного архiварiуса папери оживають, розповiдають про свiй час, господарiв, малюють свою епоху. Та навiть просто пройтися мiж височезними стелажами, заставленими пожовтiлими вiд часу, пересипаними пилом столiть паперами. І все це оточуе тиша. Нiмотна тиша столiть, яка заховалася у величезнi паки паперу та чекае, коли до неi доторкнуться та попросять слова. Можливо, якийсь на перший погляд непотрiбний папiрець ховае у собi таку таемницю, за яку дехто не пожалiе вiддати велику купу грошей.

Раджiв працював вже майже рiк помiчником архiварiуса в одному з архiвiв Калькутти. Кожного ранку о дев’ятiй приходив на роботу, отримував завдання i поринав у роботу. Вiн не просто перекладав та сортував папери, кожен папiр був прочитаний, описаний i вiдправлений у вiдповiдну секцiю. Хлопець не просто читав, вiн намагався уявити автора документа, середовище, де вiн жив, оточення та друзiв. Це хлопцевi не завжди вдавалося, та й хто перевiрить подii столiтньоi давнини? Де мiг, дофантазовував, уявляв образи. Вiн мiг цього не робити. Просто перекладати папери. Але цi роздуми допомагали Раджiву виконувати цю одноманiтну рутинну роботу.

А нещодавно йому довiрили першу самостiйну роботу. В архiвi встановили комп’ютер, i перед молодим помiчником архiварiуса було поставлено завдання найбiльш цiннi матерiали архiву перевести на електроннi носii. До комп’ютера був приеднаний сканер, i Раджiв сканував вiдповiднi документи та вводив у електронну базу архiву. Виконував одночасно двi роботи: сортував матерiали i переводив у електронний вигляд. Цiннiсть документа визначав головний архiварiус, а хлопець виконував сугубо технiчну роботу. Але i тепер Раджiв намагався вникнути у суть документа або хоча би ознайомитися iз його змiстом.

Вже перед закiнченням робочого дня молодий архiварiус вiдшукав на його думку цiкавий документ, датований серединою минулого столiття. Спочатку хлопець не звернув увагу на невеликий саморобний конверт, пожовтiлий вiд тривалого зберiгання. Але заставив звернути увагу сам напис. Майже вицвiлим чорнилом навскоси через увесь конверт темнiли два рядки. На конвертi мовою хiндi було написано: Вiдкрити та оприлюднити через сто рокiв пiсля моеi смертi.

Архiварiус вiдклав документ у сторону, дочекався кiнця робочого дня. Хлопець спочатку хотiв сам вiдкрити та прочитати вмiст конверта, але щось його насторожило. Мабуть сам пiдпис? Яка це повинна бути велика таемниця, якщо заповiдач вимагае зберегти цю таемницю аж сто рокiв? Що це може бути за секрет?

Хлопець несмiливо постукав у дверi кабiнету головного архiварiуса. Старий Абрахам Сiнгх сидiв за своiм не менш древнiм столом та перечитував якийсь папiр. Лiктi лежали на протертiй подушечцi, а зсохлi руки обережно тримали папiр. Пiдняв голову на стук, кивком голови наказав присiсти на стiлець. А сам продовжив вивчати документ. Аж коли прочитав до останнього слова, пiдняв погляд на хлопця:

– Цiкавий, надзвичайно цiкавий папiр дiстався менi. Ось ти тiльки поглянь! – Архiварiус пiдсунув документ хлопцевi. Той наблизився, глянув на аркуш. Це був лист, написаний англiйською мовою i датований початком минулого столiття. Так як молодий архiвар