Розгортувач простору

Лiлiя Нiколаенко

Василь Юдов

Истории попаданцев #1

Ви думаете, що потрапити в iншi вимiри буття неможливо? Це просто, якщо у вас е кумедний i казковий друг – Розгортувач простору. Цей маленький добрий котик, схожий на клубочок теплих ниток, мае на тiлi чарiвну кнопку. Той, хто ii натискае, одразу переноситься в iншовимiрну реальнiсть. Завдяки новому друговi наша героiня Оленка побувала на чудернацькому островi, де iдуть дощi з цукерок та живуть добрi монстри, у Жаб’ячому лiсi, де мешкають Заздрощi, Нудьга та Лiнь, а також опинилась у Шоколадному мiстi, куди, мабуть, мрiе потрапити кожна дитина! А чарiвний котик понад усе мрiяв повернутись додому – у краiну, де вiн був принцом i звiдки його вигнала зла фея. Чи зможе Оленка допомогти своему пухнастому друговi перемогти несправедливiсть?

Лiлiя Нiколаенко, Василь Юдов

Розгортувач простору

Коли закриваються вiконницi i весь навколишнiй свiт занурюеться у тiнь великоi Невiдомостi, на небi розсипаються крупинки людських доль. Вони складаються в шляхи-дороги, для кожного непередбачувано цiкавi, iнколи важкi. Серед дорiг е своi тупики i перехрестя, е мости i обхiднi шляхи, е засiдки i поля бранi, е тихi заводi спокою i бурхливi танцi-карнавали святкових площ.

Так от, коли на небi розсипалася зоряне борошно Великого помелу, дiвчинка вже спала безтурботним сном. Так, мабуть, було би завжди до самого ii повнолiття, а пiсля – до замiжжя. А ще пiсля – до отримання медалi за звичайне прожите життя.

Однак сталося те, що могло б i не статися, але трапляеться тому, що, мабуть, десь чхнув маленький комарик, а на небi через це спотикнулась фея Кошмарка. Ясна рiч, фея нахилилась i пiдiбрала те, за що спотикнулась. Покрутивши «те» або «це» у руцi, i не помiтивши в ньому якоi-небудь потрiбностi, жбурнула його куди подалi.

І полетiло «те» або «це» куди очi дивляться, а саме в кiмнату, де спала наша дiвчинка. Воно всю нiч тихо лежало на краю письмового столу, бiля розкритого шкiльного щоденника iз оцiнками. Щасливе сонце i прекрасний ранок розбудили усiх.

Дiвчинка грацiйно потягнулася у своему лiжечку i вiдчула, що на неi хтось дивиться, вiд чого iй стало незручно, бо хтось ii роздивляеться рознiженою пiсля сну, вiдкриту i неприховану, як цукерку без обгортки. Залишивши пiд ковдрою щiлинку, дiвчинка стала пiдглядати у свою кiмнату i таки помiтила на своему письмовому столi, де вона завжди готуе домашне завдання, чудернацьке створiння…

Створiння нагадувало бiлу плямисту кiшку, згорнуту в клубок, iз лапками, як у iжачка, ще й мало до десятка кругленьких вушок… Допитливi оченята, що поблискували над кумедним кирпатим носиком з цiкавiстю вивчали все довкола i час вiд часу задивлялись на дiвчинку.

– Ти що таке? – Поборовши свою несмiливiсть спитала дiвчинка, скинула ковдру з обличчя i сiла на лiжку.

Створiння посмiхнулося безмежно веселою i довiрливою посмiшкою i дивно полохливою мовою заговорило.

– Я не «що», а «хто», i не «таке», а «такий». А ти, судячи iз твого щоденника, е Олена Перемога, учениця дев’ятого «А» класу. Цiкаве у тебе прiзвище, а оцiнки йому не вiдповiдають. Правильно було б, щоб тебе називали Олена Заднiх-пасе… Хе-хе… Та свiт людей, я так зрозумiв, не любить правди…

– Ти хто такий i чому нишпориш у моiй кiмнатi? – Обурилась дiвчинка. – Я тебе не просила заглядати у щоденник.

– Гаразд, я представлюся…

Створiння виструнчилося на заднi лапки, пiдiйшло ближче до краю стола, нахилило свою вухасту голову.

– Я Останнiй Розгортувач Простору, коронований Принц Великого Мiзерництва у Необчислених Територiях Лонiв, Володар Живоi Червоноi Кнопки, Хранитель Зiбрання…

– Стоп! Коротше! – Перебила принца дiвчинка.

– Зрозумiв. У тебе слабенька пам'ять. Коротше, звати мене Розгорт iз краiни Лонiв.

– То що ти робиш у моiй кiмнатi?

– О, я нещасний принц, – вухастий котик став щиро сумний i згорьований, голос затремтiв так, що мiг пробити на сльозу, – Я нiкому не потрiбний. Мене жбурляють кому не лiнь i куди не лiнь, особливо це стосуеться дурноi Кошмарки… Це вона мене кинула куди-небудь, аби з-пiд нiг… Така моя нещасна доля…

– Як це куди-небудь? Ти у моiй кi