Осина фабрика
Іен М. Бенкс
Шiстнадцятирiчний Френк – досить незвичайний хлопець, який живе з батьком на вiддаленому шотландському островi. На горищi у Френка е Осина Фабрика – пристрiй, за допомогою якого вiн визначае спосiб смертi для комах, що потрапили в пастку. Хлопець не зупиниться на знущаннi над тваринами: за деякий час його ритуальнi iгри заходять надто далеко…
Обережно! Ненормативна лексика!
Іен Бенкс
Осина фабрика
© Iain Banks, 1984
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2017
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2017
Обережно! Ненормативна лексика!
***
1
Жертовнi Стовпи
Того дня, коли нам сповiстили, що мiй брат утiк, я робив обхiд Жертовних Стовпiв. Я вже знав – щось мало трапитися; менi розповiла про це Фабрика.
На пiвнiчному кiнцi острова, бiля зiм’ятих решток стапеля, там, де пiд поривами схiдного вiтру й досi скрипить ручка iржавоi лебiдки, на дальньому схилi останньоi дюни я вкопав два Стовпи. На один iз них настромив голову щура й двi бабки, а на другий – чайку та двох мишей. Саме в ту мить, коли я знову насаджував одну з мишачих голiв на палю, у вечiрне небо з карканням i гамором злетiли птахи, закружлявши над стежкою мiж дюнами, у тому мiсцi, де вона проходила поблизу iхнiх гнiзд. Пересвiдчившись, що голова закрiплена надiйно, я видерся на вершечок дюни, щоб скористатися бiноклем.
Натужно крутячи педалi й пригнувши голову, стежкою iхав Дiггз, полiсмен iз мiста; колеса його велосипеда частково грузли в пiску. Перед мостом вiн спiшився, притулив велосипед до носiйних тросiв, а тодi пiдiйшов до брами, розташованоi посерединi розгойданого мосту. Я бачив, як вiн натиснув кнопку телефону. Якийсь час Дiггз стояв, поглядаючи на тихi дюни та птахiв, якi розсiдалися по гнiздах. Оскiльки я достатньо добре замаскувався, мене вiн не помiчав. Вочевидь, мiй батько вiдповiв на дзвiнок, бо ж невдовзi Дiггз нахилився, сказав щось у решiтку мiкрофона поруч iз кнопкою, штовхнув браму i, перейшовши через мiст на острiв, рушив стежкою до будинку. Пiсля того як вiн зник за дюнами, я ще трохи посидiв на вершечку, почухуючи промежину; вiтер бавився моiм волоссям, а птахи поверталися до своiх гнiзд.
Я дiстав з-за пояса рогатку, обрав пiвдюймовий сталевий снаряд, ретельно прицiлився й запустив велику кульку вiд пiдшипника по дуговiй траекторii над телефонними стовпами та невеличким пiдвiсним мостом. Із глухим, ледь чутним стуком вона влучила в табличку «Прохiд заборонено! Приватна власнiсть», i я усмiхнувся. Це був хороший знак. Фабрика не вдавалася до подробиць (лише зрiдка), проте я вiдчував: про що б вона мене не попереджала – це було щось важливе, до того ж я мав поганi передчуття; хай там як, але менi не забракло клепок зрозумiти ii натяк i перевiрити Стовпи, тож тепер я знав напевне: влучностi я не втратив; моi навички нiкуди не подiлись.
Я вирiшив не повертатися додому одразу. Батько не любив, щоб я був удома, коли приiздив Дiггз, та й у будь-якому разi менi ще треба було перевiрити кiлька Стовпiв, доки не зайшло сонце. Пiдскочивши, я зiсковзнув схилом дюни в затiнок i, дiставшись пiднiжжя, озирнувся, щоб подивитися на крихiтнi голови й тушки, якi наглядали за пiвнiчними пiдступами до острова. На вузлуватих гiлках цi шкаралупки виглядали доволi гарно. Дерев’янi кiнцiвки махали менi прив’язаними до них чорними стрiчками, що поволi колихалися пiд подихом бризу. Я вирiшив, що поки нiчого аж надто поганого не станеться, а завтра попрошу Фабрику повiдомити менi бiльше iнформацii. Як пощастить, можливо, щось розповiсть батько, а як усмiхнеться доля, можливо, це навiть виявиться правдою.
Щойно посутенiло й на небi почали з’являтися зiрки, я залишив мiшок iз головами та тушками в Бункерi. Птахи повiдомили менi, що Дiггз забрався кiлька хвилин тому, тож я побiг короткою дорогою до будинку, у якому, як завжди, свiтилися всi вогнi. Батько зустрiв мене на кухнi.
– У нас щойно був Дiггз. Але, гадаю, тобi про це вже вiдомо.
Вiн пiдставив недопалок своеi товстоi сигари пiд кран iз холодною водою, потримав секунду, почекавши, доки коричневий огризок зашипить i згасне, а тодi по