Тримай мене мiцно
Богдан Рута
Сучасна Украiна. Карпатський мольфар Божедар збирае чотирьох людей, надiлених особливою силою, щоб перешкодити темному чаклуну Лео зiбрати 13 крiсел диявола, останне з яких знаходиться у Львiвському iсторичному музеi, i отримати владу над свiтом. Іронiчний знахар Данило та саркастична вiдьма Богдана, мужнiй характерник Захар i сильна духом знахарка Марiя, якi володiють здiбнiстю перетворюватись на птахiв та керувати стихiями, намагаються захистити Книгу Влади та останне крiсло…
Рута Богдан
Тримай мене мiцно
– Цiкавий екземпляр. 16 сторiччя, Захiдна Європа. Нiмецькою мовою. Книга Влади.
Богдана, студентка магiстратури Львiвського нацiонального унiверситету, задумливо дивилася на великий старий фолiант, який вона тримала в руках. Вона вже мiсяць вивчала у запаснику рiзнi раритети, але такий екземпляр iй ще не траплявся. Дiвчина вiдкинула з плечей за спину довге лискуче каштанове волосся i вiдiрвала вiд книги великi свiтло-карi очi. Раптом вона здригнулась i ледь не впустила фолiант додолу.
– Обережно!
Хлопець, що стояв поряд, швидко пiдхопив його, але Богдана вчепилася у книгу.
– Що з тобою? – вiн занепокоено розглядав ii обличчя.
– Не знаю, щось у головi запаморочилось.
Василь забрав у Богдани фолiант.
– Давай потримаю.
– Добре. – Богдана неохоче вiддала книгу. – Я, мабуть, уже пiду. Сьогоднi ще стрибаю з парашутом. Ти не будеш?
– Нi, сьогоднi не зможу. Є ще деякi справи. Я тебе проведу.
Василь обережно поклав фолiант на полицю до iнших раритетних видань i повернувся до Богдани. Вона уважно слiдкувала за його рухами, проводжаючи книгу задумливим поглядом. Василь був аспiрантом, писав дисертацiю i працював у запасниках з рiзними раритетними виданнями. Вони познайомилися цього року, коли Богдана почала працювати у запаснику. Крiм захоплення iсторiею iх поеднувало спiльне хобi – парашутний спорт.
Василь i Богдана разом вийшли iз запасника i неспiшно покрокували через дальню залу. Богдана в котрий раз розглядала експонати, намагаючись уявити iх колишнiх хазяiв, та придумуючи, як i чому всi цi предмети опинилися в музеi. У залi бiля дзеркала стояв ii улюблений експонат – крiсло Сатани – зроблене з чорного дерева, прикрашене дивними фiгурами та рiзьбленням. Але найголовнiше – це його форма. Такого вона нiде не бачила. Голова, крила, хвiст. Дракон неначе зiбрався злетiти… Богдана застигла перед крiслом.
– Це останне. Скоро всi вони будуть разом. І тодi нiщо вже нас не врятуе!
Богдана здригнулася вiд несподiванки. Вона швидко оглянулася. Бiля крiсла стояв дивний чоловiк у чорному костюмi, тримаючи руки над головою дракона.
– Пробачте, ви про що? – не втрималася Богдана.
– А ви хто? – запитав чоловiк. Його слова рiзко застукотiли по паркетнiй пiдлозi.
– Я студентка, вчуся у магiстратурi. А тут вивчаю давнi артефакти. А ви, пробачте, хто?
Чоловiк пильно подивився на Богдану. Несподiвано вона побачила, як над його головою з’явилася темна хмара.
– Ти одна iз них. Я це вiдчуваю.
– Та про що це ви? Із кого iз них? Із студентiв?
Богдана здивовано розглядала темну фiгуру спiврозмовника.
– Вони скоро прийдуть по тебе. Ти маеш бути готова.
Його блакитнi, майже прозорi очi неначе поглинали ii. Вона струсонула головою, щоб прийти до тями.
– Що це ви таке верзете? До чого готова? Нiчого не розумiю.
Раптом незнайомець рiзко повернувся i покрокував iз зали. Богдана провела його здивованим поглядом.
– Якийсь ненормальний. Про що це вiн?
Василь пильно подивився на Богдану.
– Не маю уявлення.
Богдана уважно роздивлялася крiсло.
– Дивний усе ж таки цей раритет. Нiяких документiв про те, звiдки така рiдкiсна рiч узялася в музеi, немае. І енергетика у нього дуже темна.
Богдана обiйшла крiсло, оглядаючи його з рiзних бокiв. Дiвчина провела рукою по дивовижному орнаменту на спинцi i вiдчула сильне бажання сiсти у крiсло. Вона зробила над собою зусилля i вiдiйшла на декiлька крокiв убiк.
– А ти вiриш у легенду про нього? – задумливо промовила вона.
– Як можна вiрити легендi, це ж не iсторично пiдтверджений факт, а просто чиiсь оповiдки, – знизав плечима Василь, вдивляючись у чудернацький