Назад к книге «Вбивство у «Східному експресі»» [Агата Кристи, Аґата Крісті]

Вбивство у «Схiдному експресi»

Агата Крiстi

Еркюль Пуаро

Бельгiйський детектив Еркюль Пуаро мусить термiново виiхати зi Стамбула до Англii, але вiльних мiсць у «Схiдному експресi» вже немае. Його виручае давнiй друг мсье Бук, власник компанii, котрiй належить поiзд. Зранку за снiданком детектив помiчае, що пасажири поiзда – люди рiзних нацiональностей, якi випадково опинилися в одному вагонi. Американець Ретчетт, що видаеться Пуаро надто пiдозрiлим, просить детектива стати його охоронцем. Але той вiдмовляеться. Уночi Пуаро весь час будитимуть рiзнi звуки й стукоти, а потiм настане тиша – через снiговi замети поiзд зупинився десь в Югославii, пасажири в напруженнi, а дивний мiстер Ретчетт лежить мертвим у своему купе… Детектив Пуаро береться до розслiдування.

Агата Крiстi

Вбивство у «Схiдному експресi»

© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2017

* * *

М.Е.Л.М. [1 - Максу Едгару Люсьену Мелловану, другому чоловiку Агати Крiстi. (Тут i далi прим. перекл., якщо не вказано iнше.)], Арпачiйя, 1933 рiк

Частина перша

Факти

Роздiл перший

Важливий пасажир у Таврському експресi

Зимовий ранок, п’ята година, Сирiя. Уздовж платформи в мiстi Алеппо розтягнувся потяг, котрий у залiзничних путiвниках велично називався Таврським експресом. Вiн складався з кухнi, вагона-ресторану, спального вагона та двох пасажирських вагонiв мiсцевого сполучення.

Бiля пiднiжки спального вагона стояв молодий французький лейтенант у розкiшному одностроi, бесiдуючи з невисоким чоловiком, закутаним по самi вуха, у якого з-пiд одягу виднiлись тiльки частина червоного носа та кiнчики закручених догори вусикiв.

Було достобiса зимно, i хоча проводжати помiтного незнайомця не належало до справ приемних, лейтенант Дюбоск мужньо виконував свiй обов’язок. Із його рота линули вишуканi фрази досконалою французькою. Хоча вiн, по сутi, не розумiв, що ж, власне, вiдбувалося. Так, лише чутки, як завше бувае в таких випадках. Роздратування генерала ставало щоразу сильнiшим. А тодi прибув цей чужинець-бельгiець, здаеться, iз самоi Англii. Минув тиждень, вельми напружений i дивний. А тодi дещо сталося. Один дуже вiдомий офiцер наклав на себе руки, iнший пiшов у вiдставку, i похмурi обличчя раптово втратили свою стурбованiсть, а деякi вiйськовi обмеження було послаблено. А генерал, генерал того самого лейтенанта Дюбоска, аж наче помолодшав рокiв на десять.

Дюбоск почув випадково частину розмови генерала з чужинцем. «Ви врятували нас, mon cher[2 - Мiй дорогий (фр.).], – розчулено сказав генерал, його знаменитi сивi вуса тремтiли. – Ви врятували честь французькоi армii, запобiгли значному кровопролиттю! Чим я можу вiддячити вам за те, що вислухали мое прохання? Подолали такий далекий шлях…»

На що чужинець (то був мсье Еркюль Пуаро) гречно вiдповiв: «Чи ж годен я забути, як ви колись врятували менi життя?» Генерал заперечив, мовляв, його заслуги перебiльшенi, а потiм, згадавши Францiю, Бельгiю, славу, честь та iншi спорiдненi речi, вони щиро обнялися, i на тiм iхня бесiда скiнчилась.

Що ж там все-таки сталося, лейтенант Дюбоск так i не допетрав, наразi вiн мав посадити мсье Пуаро на Таврський експрес, i виконував це доручення старанно i завзято, як i належало молодому офiцеровi з перспективою кар’ерного зростання.

– Сьогоднi недiля, – сказав лейтенант Дюбоск. – У понедiлок, тобто завтра ввечерi, ви будете в Стамбулi.

Це вiн мовив уже не вперше. Такi повторення притаманнi розмовам на платформi перед вiдправленням потяга.

– Саме так, – погодився Пуаро.

– Гадаю, ви маете намiр залишатися там на кiлька днiв?

– Mais oui[3 - Саме так (фр.).]. Я ще не був у Стамбулi. Було б шкода проминути його… comme ?a[4 - От-от (фр.).]. – Вiн клацнув пальцями, щоб висловити це чiткiше. – Немае потреби квапитися… Я залишуся там на кiлька днiв як турист.

– La Sainte Sophie[5 - Свята Софiя (фр.). Ідеться про Собор Святоi Софii у Стамбулi.], дуже красиве мiсце, – зауважив лейтенант Дюбоск, який нiколи його не бачив.

На платформу дмухнуло холодним вiтром. Обое чоловiкiв зiщулилися. Лейтенант Дюбоск нишком погл