Око тигра. У пошуках скарбiв

Уилбур Смит

Гаррi Флетчер, власник невеликого туристичного судна, що ходить уздовж берегiв Африки, випадково дiзнаеться одну таемницю… Виявляеться, у водах Мозамбiку затонув фрегат зi скарбами. Серед них – трон iндiйських царiв, прикрашений самоцвiтами й дiамантом! Мимоволi Гаррi приеднуеться до пошукiв i переходить дорогу лондонському бандитовi Меннi Резнiку i його ватазi головорiзiв. Гаррi усвiдомлюе: щойно дорогоцiнний вантаж опиниться на поверхнi – добра не жди! Часу на роздуми майже не лишилося. Вiн повинен випередити Резнiка…

Вiлбур Смiт

Око тигра

У пошуках скарбiв

Цю книжку я присвячую своiй дружинi МОГІНІЗО —

найкращому створiнню з усiх, що колись зустрiчав

ТИГРЕ! ТИГРЕ! Твоi очi

Сяють у безоднях ночi…

Досi в небесах не зник

Твiй страшний i грiзний лик.

    Вiльям Блейк

Це був один з тих сезонiв, коли риба з’явилася пiзно. Мiй човен i його команда тяжко трудилися, щодня вирушаючи далеко на пiвнiч i повертаючись до Великоi гаванi аж темноi ночi, та тiльки шостого листопада нам трапилася перша велика рибина, яка ковзала на пурпурових брижах Мозамбiцькоi течii.

На той час я вже втратив надiю напасти на рибу. Мого човна заорендував рекламний бос iз Нью-Йорка на iм’я Чак Мак-Джордж – один з моiх регулярних клiентiв, який щороку пускався в мандри до острова Сент-Мерi, долаючи шiсть тисяч миль, щоб зловити великого марлiна. Це був низенький жилавий чоловiчок, лисий, як страусове яйце, iз сивими скронями i зморшкуватим обличчям брунатноi мавпи, але з дебелими, мiцними ногами, такими незамiнними пiд час риболовлi.

Отож, коли ми, нарештi, побачили рибину, вона пливла поверх води, виграючи своiм плавцем, що був довший за людську руку й мав вигин у формi ятагана. Саме цей вигин вiдрiзняе марлiна вiд акули або дельфiна. Анджело примiтив марлiна тiеi самоi митi, що i я, проте й далi стояв на переднiй палубi, збуджено волаючи звiдти; його чорнi циганськi кучерi звисали на темнi щоки, а зуби виблискували проти яскравого тропiчного сонця.

Рибина то вихоплювалася з води, то гойдалася на хвилях, неначе величезна колода, чорна, важка й масивна; ii хвостовий плавець грацiйно повторював усi рухи спинного, аж поки вона пiрнула i вода зiмкнулася над ii широкою iскристою спиною.

Я повернувся й глянув на нижню палубу. Чаббi вже допомагав Чаковi розташовуватись у великому крiслi риболова, закрiплюючи важкi ременi й пiдбадьорюючи його, а тодi звiв очi вгору й перехопив мiй погляд.

Чаббi зневажливо скривився i сплюнув за борт – разючий контраст iз тим хвилюванням, яке охопило всiх нас. Чаббi – справжнiй здоровило, заввишки, як я, але набагато кремезнiший i витривалiший. До того ж вiн один з найзавзятiших песимiстiв у нашiй справi.

– Сором’язлива риба, – пробурчав Чаббi й сплюнув знову.

Я всмiхнувся й гукнув:

– Не зважай на його слова, Чаку! Твiй давнiй друг Гаррi допоможе тобi зловити цю рибу.

– Я маю тисячу зелених, яка пiдказуе менi, що в тебе нiчого не вийде! – крикнув Чак менi у вiдповiдь, поморщившись вiд слiпучих сонячних вiдблискiв, що ковзали по водi.

Його очi мерехтiли вiд збудження.

– А я кажу, що вийде! – пристав я на закла?д, якого не мiг собi дозволити, i зосередив усю увагу на рибi.

Чаббi, звичайно ж, мав рацiю. Пiсля мене вiн найкращий у свiтi знавець риб’ячих звичок. Цей марлiн був великий, обережний i лякливий.

П’ять разiв я кидав йому принаду, вдаючись до всiх можливих хитрощiв. Але щоразу вiн утiкав вiд мене, як тiльки я намагався скерувати навперейми йому свою «Танцiвницю».

– Чаббi, в ящику з льодом е свiжi шматки дельфiнячого м’яса. Пiдтягни гачки, i ми настромимо його! – скрикнув я в розпачi.

Начепивши м’ясо, я вiдпустив снасть, i принада попливла по хвилях, немов жива. Зловити момент, коли марлiн ковтнув ii, було неважко. Вiн неначе пiдняв своi широкi плечi, i я побачив, як зблиснуло його черево, схоже на дзеркало пiд водою.

– Клюнув! – заверещав Анджело. – Вiн клюнув!

Я доручив рибину Чаковi, коли тiльки звернуло на одинадцяту ранку. До напнутоi у водi жилки треба докладати чимало зу