Життя як сон. Одна людина – два життя

Валерiй Олександрович Псьол

Дiмине життя мало чим вiдрiзнялося вiд однокурсникiв. Але на його долю несподiвано випадае важке випробування – йому починають снитися сни, якi не вiдрiзнити вiд реальностi. І з черговим свiтанком життя в кожнiй iз реальностей вiдрiзняеться все бiльше, адже в кожноi з них е свiй сценарiй. Нитки переплiтаються все тугiше, життя вiд сну вiдрiзняеться все бiльше. Чи зможе юнак зрозумiти, що реально? Чи зможе вiн розплутати цей клубок життя? І чим вiн готовий пожертвувати заради кохання?

Життя як сон

Одна людина – два життя

Валерiй Олександрович Псьол

А життя таке коротке

Заснемо iзнову, душе,

Заснемо; але обачно,

Не забувши цього разу,

Що прокинутися можем

Ми за кращого вже часу.

    П. Кальдерон

© Валерiй Олександрович Псьол, 2017

ISBN 978-5-4490-0189-4

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Глава 1. Гроза

Ось уже кiлька днiв не припиняв йти дощ. Наче вiн хотiв вибачитися за спекотне лiто, яке ще чекало попереду: напоiти землю i кожну травинку, оживити струмки i рiки, ймовiрно в останнiй раз до глибокоi осенi. У цих краях липень i серпень часто бували жаркими i сухими, так що бiльшiстю жителiв, а багато хто з них займався землеробством, сприймали таку зливу як бальзам на душу. Тут люди не любили бетоннi коробки квартир, а волiли жити в маленьких затишних будиночках. Навколо таких будиночкiв не було галявин з газоном, але були красивi доглянутi фруктовi сади. Далi вiд дороги зазвичай знаходилися невеликi земельнi дiлянки – городи, на яких мiсцевi жителi садили картоплю, помiдори, моркву… Саме тому тут всi так любили лiтнiй дощ.

Зазвичай в цей час року молодi люди, гуляючи вулицями невеликого мiстечка, могли собi дозволити прокрастися тихенько в чийсь сад, щоб не розбудити сторожового пса, i нарвати черешень. Стиглi ягоди дуже добре видно на деревi, особливо в мiсячнi ночi. Сьогоднi повинна була б бути саме така нiч – повний мiсяць, високi зiрки i тихий лiтнiй вiтерець – iдеальний час для побачень, коли сама природа створюе всi умови для романтики, i залишаеться лише пiддатися ii поклику. А ще можна пригостити улюблену жменею черешень, перестрибнувши через чужу огорожу i зiрвавши iх з дерева. Дрiбниця, але приемно. Бо ж це хоч i маленький, але героiчний вчинок.

Але сьогоднi була не така нiч. Уже кiлька днiв без перестану лив дощ. І зараз вiн став настiльки сильним, що машини, якi iхали назустрiч, через суцiльну стiну дощу можна було побачити хiба що метрiв з двадцяти, i це при включених на дальньому свiтлi фарах. Влiтку, особливо пiд час злив, рiдко, коли дме сильний вiтер, але сьогоднi погода була саме такою – господар собаку з дому не випустить. І будь-яка людина, що народилася сьогоднi на свiт, виглянувши у вiкно, з упевненiстю сказала би, що на дворi стоiть пiзня осiнь. Хiба що листя на деревах все ще зелене i гроза. Так, восени не бувае таких гроз. Спалахи блискавок роздирали небо на частини, а переривчастi удари грому змушували тремтiти навiть металопластиковi вiкна, якi тiльки входили в моду серед мiсцевих жителiв.

У таку погоду особливо дивним було б побачити перехожого на вулицi. Навiть мiсцевi алкоголiки, якi збиралися щодня на лавочках бiля дороги або в парку, перенесли своi засiдання в бiльш затишнi лiтнi кухоньки пiд гнiвнi вигуки дружини товариша по чарцi, якому в цей вечiр випало надавати притулок товаришам.

Комусь могло б навiть здатися, що якщо зараз вийти на вулицю, то Зевс ударом блискавки миттево покарае тебе за всi грiхи. Але в цiй мiсцевостi було мало забобонних людей. Загартованi комунiстичним минулим, що й сьогоднi ще зрiдка спостерiгались його вiдгомони, тут мало хто ходив до церкви, хiба на Рiздво чи на Великдень. А так люди не бачили Диявола i не вiрили в Бога. І навiть коли в столицi гримiли революцii, тут життя спокiйно йшло своею чергою.

Але навiть в цей неспокiйний червневий вечiр все було спокiйно в умах i серцях людей. Майже у всiх. До Єлизавети, а це була невисокого зросту дiвчина з довгим русявим волоссям, постукали в