Трейнспоттiнг
Ірвiн Велш
Трейнспоттiнг #1
Вони – четверо друзiв, яких об’еднуе не бiльше й не менше – наркотики. У них героiнове буття, i нiхто не збираеться з ним зав’язувати. Вони всi приреченi, але, можливо, краще вiд iнших знають, як насолоджуватися кожним днем… Їхнiй вибiр – не пепсi i не життя.
Марк кiлька разiв пробуе припинити вживання наркотикiв i нарештi стати дорослим, але вiдчувае, що кайф сильнiший за цi спроби. Його друзi, як i вiн сам, – молодi невдахи i нероби. Але одного разу доля пiдкидае iм неочiкуваний шанс…
Обережно, ненормативна лексика!
Ірвiн Велш
Трейнспоттiнг
Irvine Welsh
Trainspotting
First published as TRAINSPOTTING by Secker & Warburg, an imprint of Vintage. Vintage is part of the Penguin Random House group of companies.
© Irvine Welsh, 1993
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2017
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2017
* * *
Присвячуеться Аннi
Зiскок
Нарики, Жан-Клод Ван Дам та Паньматка-Ігуменя
Пiт з Кумарного ллявся буйним перлом; його тiпало. Йа просту сидiв, втикав у телiк, намагаючись не помiчати цього пиздюка. Вiн мене вкурвлював. Йа силувавсь чiплятися увагою за вiдео з Жан-Клодом Ван Дамом.
Як завше в таких кiнах, почалось з обов’язкового драматичного вступу. Далi наступна фаза, коли через введення до фiльму пiдлого лиходiя вибудовуеться напруга i лiпиться докупи хирлявий сюжет. І вiдтак уже старий друзяка Жан-Клод будь-якоi митi готовий встрягти в добрячу бiйку.
– Рентсе, менi тре’ до Паньматки-Ігуменi, – заквилив Кумарний, хитаючи головою.
– Ага, – кажу йа.
Краще б, аби цей недоумок просту уiбав десь геть з моiх очей, пiшов собi сам, просту залишив нас iз Жан-Клодом. Але, з другого боку, невдовзi й менi попаганiша, а якщо цей пиздюк пiде й отовариться, вiн залише в прольотi нас. Йо’ кличуть Кумарним не тому, шо йому завше пагано на вiдходi, а того, бо вiн просто за своею натурою кумарний пиздюк.
– Та, бля, ходiмо вже! – розпачливо цявкнув вiн.
– Постривай хвильку. Менi хо’ подивитись, як Жан-Клод розмаже к херам цього пронозу. Як зара’ пiдем, йа то не побачу. А як повернемось, буду вже нiякий, та й взагалi це мо’ статись аж за кiлька днiв. А це означатиме, шо йа попаду на штраф вiд крамницi за прострочку прокату фiльму, якого навiть не позирив.
– Йа, бля, мушу двигати, чоловiче! – гука вiн, пiдводячись.
Вiн дiстаеться аж до вiкна i, спираючись на нього, важко диха, схожий на загнану тварину. Нема нiц в його очах, крiм жаги.
Йа пультом вимкнув ящик.
– Йобанi витрати. Ось шо це, самi тiки йобанi витрати, – наiхав йа на цього пиздюка, цього йобаного, дратiвного гандона.
Вiн закида назад голову, зводячи очi до стелi.
– Дам йа тобi грошей сплатити той борг. Отаке тебе тiки й парить, мишастий лошаро! П’ятдесят нiкчемних, сраних пенсiв з «Рiца»[1 - «Ritz» – бренд крекерiв, у коробках з якими трапляються п’ятдесятипенсовi купони. (Тут i далi прим. перекл.)].
Цей пиздюк в натурi вмiе змусити тебе почуватись дрiбним, банальним гандоном.
– Та не в тiм, нахер, справа, – кажу йа, проте непереконливо.
– Ага. Справа в тiм, що йа тут, бля, страждаю, а мiй так званий друган спецом гальмуе та ще й кайф iз цього ловить вiд кожноi йобаноi хвилини.
Очi в нього величезнi, мов тi футбольнi м’ячi, i дивляться вороже, але в той же час i благально – проникливi свiдки моеi нiбито зради. Якшо йа проживу достатньо довго, щоб завести собi дитинча, надiюсь, воно нiколи не подивиться на нас так, як оце зара’ Кумарний. Цей пиздюк невiдпорний у такiм дiлi.
– Йа не… – заперечую йа.
– Тодi вдягай вже свою кляту куртку!
При Пiдошвi Погулянки[2 - Foot of the Walk – назва перехрестя, вiд якого вгору йде одна з найдовших вулиць Единбурга Лiфська Погулянка (Leith Walk). Leith – приморський район мiста бiля гирла однойменноi рiчки.] не було жодного таксi. Вони стягаються сюди, тiльки коли тобi iх не тре’. От зараз нiби серпень, а йа тут собi яйця вже к херам ледь не вiдморозив. Мене поки шо не кумарить, але воно, бля, вже