Історiя русiв. Украiнський переклад

Неизвестный автор

«Історiя русiв» в iерархii текстiв культури украiнського народу стоiть поруч з «Повiстю врем’яних лiт» i «Словом про полк Ігорiв». Уперше опублiкована росiйською в 1846 роцi в Москвi, ця книжка невiдомого автора розповiдае про iсторичний розвиток Украiни вiд давнини до другоi половини ХVІІІ сторiччя. Тривалий час ii вважали крамольною, оскiльки незаперечно стверджувала самобутнiй шлях розвитку й утвердження украiнцiв як окремого народу зi своею мовою, iсторiею, традицiями. Поширюючись у списках, цей твiр, який назвали «поемою вiльного народу», був вiдомий Пушкiну, Гоголю, Рилееву, Максимовичу, а згодом – Шевченку, Костомарову. Вперше украiнською його було видано 1956 року у Нью-Йорку, а в 1991-му в Киевi «Історiя русiв» побачила свiт в украiнському перекладi Івана Драча, який написав у передмовi: «Ця книжка для того, щоб ми стрепенулись. Вона приходить до украiнцiв завжди у вирiшальнi часи. Зайве твердити, що зараз саме така пора».

Історiя русiв

Переклад украiнською Івана Федоровича Драча

© І. Ф. Драч, переклад украiнською, 1991

© І. С. Рябчий, упорядкування, 2017

© В. О. Шевчук, передмова, 2001

© О. А. Гугалова, художне оформлення, 2017

* * *

Кiлька слiв перекладача

Дуже тяжко читати цю книжку. Адже вона про тебе, про мене, про нас. В багатьох випадках на багатьох сторiнках хотiлося б ii переписати, зробити iншою, щось усправедливити, щось вiдкинути. Та неможливо переписати разом з вами минуле життя. Та ще й лиха логiка майбутнього виростае теж з цiеi книжки, в якiй уяскравлено проступае наше минуле, коригуючи наш поступ. «Історiя русiв» – це первiсна частина ракети, яка запустила нас з вами в космiчний безмiр iсторii народiв i держав. Як би ми з вами не намагались щось змiнити i переiнакшити, все це можливо в мiру нашого розуму i потуги, але нездоланна сила iнерцii тисячолiтнього буття, нашого генотипу i нашого характеру присутня буде в наших найсмiливiших дерзаннях.

Твердiше дивiмося в дзеркало. Твердiше в тому розумiннi, що не одхиляймося од свiчада, коли воно твердить нам неприемнi речi. Але i не цураймося його, коли справедливi твердження нам приемнi. Це нам буде легше робити. Дуже багато ми не знаемо про себе – ця книжка мае властивiсть нам дещо розтлумачувати. І вперше, i вдруге, i втрете. Ми гiршi, анiж ми думали про себе в найприкрiший час петрiвчаноi ночi, але ж ми i кращi, анiж видаемося собi в мить золотоi ейфорii. Ми твердi, пругкi, вiдчайдушнi, сентиментальнi i романтичнi. Часом надто жорстокi, а часом слинявi лiнюхи i надзвичайно безалабернi люди.

Ця книжка для того, щоб ми стрепенулись. Вона приходить до украiнцiв завжди у вирiшальнi часи. Зайве твердити, що зараз саме така пора.

Чому у нас вiдступникiв так много

І чом для них вiдступство не страшне, —

колись скрушно i трагiчно брав голову у руки Іван Франко. Тому, хто намагатиметься вiдчитувати рентгенограму сучасних вчинкiв нашого народу, знадобляться цi гарячi сторiнки про минуле.

Трохи бiльше як пiвтора столiття проминуло з того часу, коли Осип Бодянський видав «Історiю русiв» в оригiналi, у Москвi, i вже 60 рокiв як вийшла вона украiнською мовою у Нью-Йорку. Обидва тиражi незначнi. Раритет в обох випадках. Спробуй, бiблiофiле, книжнику непогамовний, дiстань цю книжку. Обидвi вони були передi мною, коли я взявся вiдтворити цю видатну пам’ятку культури сучасною лiтературною мовою. Американський переклад В’ячеслава Давиденка за редакцiею i з вступною статтею Олександра Оглоблина, з обкладинкою Якова Гнiздовського вийшов у Нью-Йорку в 1956 роцi у видавництвi «Вiсник» – ООЧСУ. Редакцiя вiд себе додатково супроводила це видання ще i таким розтлумаченням свого завдання: «Готуючи до друку украiнськi видання, редакцiя намагалася якнайбiльше наблизити цей твiр до сучасного украiнського читача i заразом якнайменше вiдiйти вiд його первiсного оригiнального тексту. Це не було легким завданням. Мова-бо „Історii русiв“ – це не просто росiйська лiтературна мова кiнця XVIII столiття, як твердив дехто з дослiдникiв цiеi визначноi iсторичноi пам’ятки. Це – мова, якою писала тодi украiнська шляхет