Хрещений батько
Марiо П’юзо
Хрещений батько #1
Дон Вiто – голова клану Корлеоне. Багато рокiв тому вiн емiгрував iз сонячноi Сицилii до Штатiв i побудував бiзнес, який зробив його одним iз шiстьох найвпливовiших мафiозi краiни. Його поважають вороги та бояться друзi. Вiн шантажист i тиран, його рiшення – остаточнi. Проте настануть часи, коли панування дона опиниться пiд загрозою. Хто стане на захист сiм’i?
Марiо П’юзо
Хрещений батько
© Mario Puzo, 1969
© Батюк В. Г., переклад
© Овсюк О. М., переклад роздiлу II
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2017
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2017
* * *
Присвячую Ентонi Клерi
Частина перша
За кожним великим багатством криеться злочин.
Оноре де Бальзак
Роздiл I
Амерiго Бонасера сидiв у залi третього кримiнального суду Нью-Йорка i жадав правосуддя – покарання людей, що жорстоко покалiчили його доньку, намагаючись збезчестити ii.
Суддя, опасистий, з грубими рисами обличчя чолов’яга, закотив рукави чорноi мантii, неначе хотiв власноручно розправитися з молодиками, що стояли перед ним. На його обличчi застигла шляхетна зневага. Проте Амерiго Бонасера вiдчував якийсь фальш, що не мiг усвiдомити.
– Ви вчинили, як останнi дегенерати, – безжально проголосив суддя.
«Так, так, – думав Амерiго Бонасера. – Тварюки! Тварюки!»
Молодики з елегантними зачiсками i чисто поголенi покiрливо схилили голови.
Суддя вiв далi:
– Ви вчинили, як хижi звiрi в джунглях, i ваше щастя, що не згвалтували бiдноi дiвчини, а то б я кинув вас за грати на дванадцять рокiв. – Суддя зробив паузу, зиркнув з-пiд широких брiв на сполотнiлого Амерiго Бонасера, потiм глянув на стос протоколiв слiдства, що лежали перед ним на столi. Далi насупився й стенув плечима, нiби вирок, який вiн збирався оголосити, не вiдповiдав його власному бажанню. Вiн знову заговорив:
– Але, зважаючи на вашу молодiсть i те, що ранiше вас до суду не притягали, а самi ви походите з порядних родин, а заразом i через те, що закон у своiй великодушностi не керуеться почуттям помсти, засуджую вас на три роки ув’язнення. Умовно.
Лише набута за сорок рокiв професiйна звичка – носити на обличчi вiдбиток скорботи – стримала Амерiго Бонасера вiд бурхливого вияву розчарування й обурення. Його вродлива i молода донька ще лежить у лiкарнi з перебитою i стягненою дротом щелепою, а цi тварюки мають вийти на волю?! Весь цей суд був комедiею вiд початку до кiнця…
Вiн дивився, як радiснi батьки й матерi обступили своiх любих синiв. О, тепер вони щасливi, тепер вони смiються…
Чорна жовч, невимовна гiркота ринула у Бонасера до горла i, здавалося, сочилася навiть крiзь мiцно зцiпленi зуби. Вiн мимохiть пiднiс до рота бiлого носовичка. Так вiн i стояв, мов закляклий, коли обидва винуватцi, впевненi, спокiйнi, усмiхненi, вайлувато проходили повз нього, навiть не глянувши в його бiк. Вiн дозволив iм пройти, не промовивши нi слова, притис до рота носовичок i насилу стримався, щоб не закричати.
Слiдом йшли батьки та матерi цих тварюк. Двое чоловiкiв i двi жiнки його вiку, зовнi бiльш американiзованi, нiж вiн. Вони позирали на нього засоромлено, проте в iхнiх очах свiтилися вiдвертий трiумф i зневага.
Раптом знавiснiвши, Бонасера нахилився вперед до виходу i хрипко вигукнув:
– Ви ще заплачете, як я плакав, я змушу вас плакати, як вашi дiти змусили мене!
Його носовичок був уже бiля очей. Адвокати, що ступали позаду, поквапили своiх клiентiв, збившись у проходах щiльною купкою довкола молодикiв, якi вже обернулися, готовi обороняти своiх рiдних. Дебелий судовий пристав мерщiй загородив собою ряд, у якому стояв Бонасера. Але в цьому не було потреби.
Протягом усього життя в Америцi Амерiго Бонасера вiрив у закон i порядок. І процвiтав завдяки цiй своiй вiрi. Та тепер, коли його обпiкала образа й наскрiзь переймало хиже бажання купити револьвер i пристрелити цих двох телепнiв, Бонасера обернувся до своеi дружини, яка ще й досi нiчого не зрозумiла, i коротко сказав:
– Нас пошили в дурнi.