Вiдьмак. Сезон гроз
Анджей Сапковський
Вiдьмак #8
У королiвствi Керак на Геральта чекають новi випробування. Зараз вiн – мисливець за чудовиськами, якого найняли для вбивства. Пiсля знищення черговоi небезпечноi потвори трое одягнених у чорне мосьпанiв арештовують Геральта. Тепер i вiн у бiдi: його позбавили двох вiдьмацьких мечiв. Вiдьмак змушений докласти всiх зусиль, аби повернути зброю…
Обережно! Ненормативна лексика!
Анджей Сапковський
Вiдьмак
Сезон гроз
© Andrzej Sapkowski, Warszawa, 2013
© CD PROJEKT S.A., карта, обкладинка
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2017
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2017
Обережно! Ненормативна лексика!
* * *
Вiд упирiв, вiд анахтемцiв,
вiд створiнь довголапих
i вiд iстот, що вночi стукають,
збав нас, Боже!
Благальна молитва, вiдома як «The Cornish Litany», датована мiж XIV–XV ст.
Кажуть, начебто прогрес розганяе морок. Але завжди, завжди буде iснувати темрява. І завжди буде в темрявi Зло, завжди будуть у темрявi iкла й пазурi, убивство й кров. Завжди будуть iстоти, якi вночi стукають. А ми, вiдьмаки, iснуемо для того, аби стукнути iх.
Весемiр iз Каер Морену
Хто змагаеться зi страховищами, тому слiд стерегтися, щоб самому не перетворитися на страховище. І коли довго споглядаеш у прiрву, прiрва також споглядае в тебе[1 - Пер. iз нiм. А. Онишко (зi змiною). (Тут i далi прим. пер.)].
Ф. Нiцше. По той бiк добра й зла
Споглядання в прiрву я вважаю суцiльним iдiотизмом. На свiтi е достатньо речей набагато вартiснiших, щоб у них споглядати.
Любисток. Пiвстолiття поезii
Роздiл 1
Вiн жив, тiльки щоб убивати.
Лежав на нагрiтому сонцем пiску.
Вiдчував тремтiння грунту, донесене притиснутими до землi перистими вусиками та щетинками. Хоча тремтiння лишалося вiддаленим, Ідр вiдчував його виразно й чiтко; орiентуючись на нього, мiг окреслити не тiльки напрямок i темп пересування жертви, але i ii вагу. Для бiльшоi частини хижакiв, що полювали схожим чином, вага здобичi мала вирiшальне значення – скрадання, атака та переслiдування призводили до втрати енергii, яку треба було компенсувати енергетичною вартiстю поживи. Бiльшiсть подiбних до Ідра хижакiв вiдмовлялися вiд нападу, якщо здобич була занадто малою. Але не Ідр. Ідр iснував не для того, аби iсти та пiдтримувати рiд. Не для того його створили.
Жив вiн, щоб убивати.
Обережно пересуваючи нiжки, вiн вилiз iз ями вiд поваленого дерева, переповз замшiлу колоду, трьома стрибками подолав вiтролом; наче дух, промайнув галявину, занурився в зарослий папороттю пiдлiсок, розтанув у гущавинi. Рухався швидко та безшелесно, чи бiгом, чи стрибаючи, наче величезний коник.
Занурився в сухостiй, припав до пiдлiску сегментованим панциром черева. Тремтiння грунту ставало все виразнiшим. Імпульси вiд вiбрисiв та щетинок Ідра вкладалися в картину. У план. Ідр уже знав, як дiстатися до жертви, у якому мiсцi перетяти iй шлях, як змусити втiкати, як довгим стрибком упасти на неi ззаду, на якiй висотi вдарити та тяти гострими, наче бритви, жувальцями. Тремтiння та iмпульси вже вибудовували в ньому радiсть, що ii вiдчуе, коли жертва заборсаеться пiд його тягарем, ейфорiю, яку дасть йому смак гарячоi кровi. Розкiш, яку вiн вiдчуе, коли повiтря роздере вереск болю. Вiн трохи тремтiв, розкриваючи та закриваючи клешнi й педiпальпи.
Вiбрацii землi були надто виразнi, а ще вони роздiлилися. Ідр уже знав, що жертв бiльше, скорiше трое, а може, i четверо. Пiд двома грунт трусився звично, тремтiння третьоi вказувало на малi вагу й масу. Четверта ж – якщо й справдi була якась четверта – породжувала тремтiння нерегулярнi, слабкi та невпевненi. Ідр знерухомiв, напружився й виставив антени над травою, дослiджував рух повiтря.
Тремтiння грунту нарештi просигналiзувало про те, на що Ідр чекав. Жертви роздiлилися. Одна, найменша, лишилася позаду. А та четверта, невиразна, зникла. Був то фальшивий сигнал, брехливе вiдлуння. Ідр не став звертати на нього увагу.
Мала здобич iще бiльше вiддалилася в