Дiвчата

Емма Клайн

Влiтку 1969 року чотирнадцятирiчна Івi Бойд потребувала любовi. Але ii розлученi батьки переймалися своiми проблемами. Та й що може статися з дiвчинкою iз заможноi родини, що мешкае у престижному районi, лише за три лiтнi мiсяцi перед вступом до елiтноi школи-iнтернату? Слова любовi, правди i свободи вона почуе вiд харизматичного Рассела, невизнаного генiя музики, лiдера комуни хiпi. Та для Івi й дiвчат це буде любов i свобода за його правилами. Наркотичний туман, секс, набiги на смiттевi баки бiля ресторанiв та вторгнення до чужих будинкiв – за iжею та адреналiном. Але одного дня це перестане бути розвагою…

Обережно! Ненормативна лексика!

Емма Клайн

Дiвчата

© Emma Cline, 2016

© Penguin Random House LLC, обкладинка 2017

© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2017

Обережно! Ненормативна лексика!

* * *

Дiвчата

Пролог

Розсмiявшись, я звела очi i затримала погляд на дiвчатах.

Спершу звернула увагу на iхне волосся, довге i нерозчесане. Тодi на коштовностi, якi виблискували на сонцi. Трое з них були так далеко, що я побачила лише контури iхнiх облич, проте одразу зрозумiла, що вони вiдрiзняються вiд усiх iнших у парку. Сiм’i юрмляться нерiвними чергами, чекаючи на сосиски i бургери з вiдкритого гриля. Жiнки в картатих блузках поспiшають до своiх кавалерiв, дiти кидають бруньки евкалiпта, схожi на диких курчат, якi розбiгаються по дiлянцi. Цi довговолосi дiвчата якось плавно пропливають над тим, що вiдбуваеться навколо них, трагiчно й особливо. Неначе царiвни у вигнаннi.

Я розглядала дiвчат безсоромно, вiдверто роззявивши рота: менi здавалося неможливим, щоб вони звернули на мене увагу чи помiтили мене. Мiй гамбургер – забутий на колiнах, легкий вiтерець нiс слабкий сморiд вiд рiчки. Це був вiк, коли я негайно розглядала й оцiнювала iнших дiвчат, пiдраховуючи своi вади, тому одразу ж помiтила, що темноволоса була найвродливiшою. Я припустила це ще до того, як побачила iхнi обличчя. Здавалось, ii оточуе якась загадковiсть, брудна сукня «смок» ледь прикривала сiдницi. Їi загороджувала рудоволоса, старша дiвчина, одяг якоi був так само пошарпаний. Неначе ii щойно витягли з озера. Їхнi дешевi перснi були схожi на ще один ряд кiсточок пальцiв. Дiвчата були вкрай стурбованими, краса i огида водночас, хвиля настороженостi супроводжували iх, коли вони йшли парком. Матерi поглядом шукали своiх дiтей, i спонукало iх до цього вiдчуття, незрозумiле iм самим. Жiнки тримали за руки своiх кавалерiв. Як завжди, сонце пробивалося крiзь дерева, – соннi верби, пориви гарячого вiтру над покривалами для пiкнiка – але буденнiсть стривожили дiвчата, пройшовшись звичним свiтом. Витончено i легковажно, розтинаючи його, як акули море.

Частина перша

Усе починаеться з «форда», що пiднiмаеться вузькою дорогою на малих оборотах, гул над жимолостю згущуе серпневе повiтря. Дiвчата на задньому сидiннi тримаються за руки, вiкна авто опущенi, що дозволяе ночi проникати всередину. Грае радiо, аж доки водiй, несподiвано розсердившись, рiзко вимикае його.

Вони перелазять через ворота, на яких досi висять рiздвянi вогнi. Спершу зустрiчаються з нiмою тишею будиночка сторожа; той дрiмае на диванi, його босi ноги притуленi одна до одноi, неначе батони. Його дiвчина у ваннiй кiмнатi стирае нечiткi дуги косметики з очей.

Наступний – головний дiм, де вони налякали жiнку, що читала в спальнi для гостей. На тумбочцi в склянцi тремтiла вода. Жiнка у вологих вiд поту бавовняних кальсонах. Їi п’ятирiчний син поруч з нею нишком бурмотiв якiсь нiсенiтницi, лише щоб не спати.

Вони загнали всiх до вiтальнi. Мить, коли наляканi люди розумiли солодку повсякденнiсть своiх життiв, – ковток апельсинового соку зранку, рiзкий поворот на велосипедi, – вже минула. Їхнi обличчя змiнилися, неначе вiдкрилася завiса; розiмкнулася потойбiч очей.

Я так часто уявляла собi ту нiч. Темна гiрська дорога, похмуре море. Жiнка звалилася на нiчний газон. І хоч за багато рокiв подробицi стерл