За чашкою Чаю…

Владислав Вiкторович Манжара

Невеличка за обсягом збiрка з 4 маленьких розповiдей. Історii нiяк не зв'язанi мiж собою. Головнi героi не знають одне одного, але iх поеднуе те, що кожен з них вiдчувае що скоро знайде свою другу половинку. Ту саму серед 7 мiлiардiв iнших людей. Це вiдчуття знайоме кожному…

Владислав Манжара

За чашкою Чаю

Збiрка невеличких оповiдань про кохання. Нiчого особливого, але за чашкою чаю почитати можна.

2017

ЗМІСТ

Незнайомка      4

“Зачекаете?”      9

Без назви      13

Неочiкувана зустрiч      20

Вiд Автора

Вiтаю моiх читачiв! Звертаюся в першу чергу до людей, якi ну дуже люблять читати. Настiльки це люблять, що читають навiть слова автора (сам частенько пропускаю цю сторiнку).

Що Я хочу сказати. Це твори, якi Я писав в продовж свого студентства. Тому вони можуть бути наiвнi, занадто простi, або нуднi. У зв’язку з цим, хочу попросити не судити строго i не порiвнювати мене з метрами письма. Я лише починаю.

Я пишу лише у свое задоволення, тому оповiдань так мало. Думаю, з часом Я збiльшу кiлькiсть i якiсть творiв, тому дуже сподiваюсь, що вам сподобаються моi розповiдi i ви буде з нетерпiнням чекати на вихiд наступноi збiрки.

Приемного читання!

P. S.: Не забудьте заварити чай.

P. P. S.: І загорнутись у м’яку, теплу ковдру.

НЕЗНАЙОМКА

Вiн стояв бiля входу в ТРЦ. На дворi було не дуже холодно. Можливо, це просто йому здавалось, бо серце активно переганяло кров по жилах. Вiн хвилювався перед першою зустрiччю. Масло в вогонь додавало i ii запiзнення. Аж 15 хвилин! Для нього, завжди пунктуальноi людини, це було занадто багато. Але вiн знав про жiночу особливiсть довго збиратися…

Падав лапатий снiг. Вона поспiшала на зустрiч. Варто додати, що ii швидкiсть на каблуках не значно перевищувала швидкiсть, з якою деякi люди прогулюються парком. Як завжди, вона затягувала з виходом. Чепурилася до останньоi хвилини. Та ще й, як на зло, забула гребiнець на трюмо i поверталась за ним. На зупинцi, як завжди, проiхали двi маршрутки, якi iхали не в ту сторону. Не зважаючи на всi цi дрiбнi перепони вона вже була на фiнiшнiй прямiй. Вже виднiлась вивiска ТРЦ…

Вiн стояв i дивився як повiльно, не поспiшаючи падае снiг. «От йому точно нiкуди спiшити» – подумав вiн i в цей момент побачив дiвчину, яка була протилежним явищем до цього спокiйного снiгопаду. Майже перечiпляючись, вона наближалась до нього. Вiн зрозумiв: це – вона! Дiвчина, з якою вiн переписувався кiлька тижнiв i бачив тiльки на фото. В життi вона була це вродливiшою. Пiдбори чоботiв весело вiдбивали швидкий ритм. Свiтла коса лежала на темному пальто. Шарф закривав груди i горло вiд холодного вiтру. «Дивовижна…»

Вона поспiшала як могла. Пiднявши очi, щоб подивитись, чи не налетить вона на когось, вона побачила його. «Це точно вiн! Точно, як на фото». Високий парубок стояв бiля входу i дивився на неi. Вiн тримав руки в кишенi куртки, щоб вони не змерзли. Подумки вона дорiкала себе за нездатнiсть прийти вчасно. Але вiн чекав i це добре. До нього залишалось кiлька крокiв.

І от вони зустрiлись. Двi людини, якi нiколи ранiше один одного не бачили. Яких звела разом всесвiтня павутина, в якiй переплелись людськi долi тiснiше, нiж за всi столiття до цього. В мережi можна знайти не тiльки неграмотнiсть i вузьколобiсть на безглуздих форумах, але i дещо чистiше. (Дискусii про те, що Інтернет вбив живе спiлкування залишимо якраз для таких форумiв.А зараз подовжимо розповiдь про пару, яку поеднав Інтернет, i яка зараз застигла у вашiй уявi.)

– Привiт. – Сказав вiн. Це едине що прийшло йому в голову. Та i що ще можна було казати в данiй ситуацii?

– Привiт. Я тебе одразу впiзнала. Ти такий же як на фото. – Вона не знала як себе вести. Це перше в ii життi подiбне знайомство. Вiд подруг вона вдосталь наслухалась про випадки, коли спiврозмовник з мережi, зовсiм не такий, як на фото i вже пiдготувала себе до гiршого, але цi хвилювання були марними. Вiн такий, як там: високий, чорнявий, з зеленими очима. Гладенько поголений, без жодного