Безчестя
Джон Максвелл Кутзее
Професор Девiд Лур’е не справляе враження на студентiв, мало цiкавих до англiйськоi лiтератури ХІХ столiття. У своi п’ятдесят два вiн уже двiчi розлучений, однак не втрачае iнтересу до жiнок i шукае можливостi задовольнити iнтимнi потреби. Рiдко бувае семестр, коли вiн не закохуеться в котрусь зi студенток. Проте iнтрижка з Меланi Ісаакс вибивае його з усталеного ритму й веде до незворотних змiн. Професор переiжджае до доньки в село, де й починаеться новий, надто складний етап у його життi…
Джон Максвелл Кутзее
Безчестя
Один
Для розлученого чоловiка його вiку (п’ятдесят два роки) вiн, на власну думку, досить непогано вирiшив проблему iз сексом. Щочетверга пообiдi iде до Грiн-Пойнта. Точнiсiнько о другiй годинi пополуднi натискае на дзвiнок на дверях будинку Вiндзор-Меншнз, називае свое iм’я та заходить. Бiл я дверей iз номером 113 на нього чекае Сорайя. Вiн одразу прямуе до спальнi, освiтленоi м’яким свiтлом та наповненоi приемним ароматом, i роздягаеться. Сорайя виходить iз ванноi кiмнати, скидае свiй халат i прослизае в лiжко поряд iз ним.
– Ти скучив за мною? – грайливо цiкавиться вона.
– Я весь час скучаю за тобою, – вiдповiдае вiн. Вiн пестить ii медово-коричневе тiло, якого не торкалося сонце; витягае ii, цiлуе груди; вони кохаються.
Сорайя висока й струнка, з довгим чорним волоссям i темними вологими очима. Технiчно вiн достатньо старий, аби бути ii батьком; але, знову ж таки технiчно, батьком можна стати навiть у дванадцять. Вiн уже бiльше року залишаеться ii клiентом; i Сорайя його цiлком задовольняе. Посеред пустельного тижня четвер став оазою luxe et voluptе.[1 - Розкошi та задоволення (фр.). (Тут i далi прим. пер.)]
У лiжку Сорайя стримана. Насправдi за своею природою вона радше спокiйна, спокiйна та покiрлива. Загалом у своiх поглядах вона, як не дивно, керуеться мораллю. Їi дратують туристки, котрi оголюють на громадських пляжах груди («вим’я», як вона iх називае); вона гадае, що волоцюг варто вiдловлювати та змушувати замiтати вулицi. Як iй вдаеться погоджувати своi погляди iз власним бiзнесом, вiн не питае.
Оскiльки вона даруе йому насолоду, оскiльки насолода ця незмiнна, вiн щоразу бiльше прив’язуеться до неi. Вiн вiрить, що якоюсь мiрою вона вiдповiдае йому взаемнiстю. Прив’язанiсть, можливо, ще не любов, але принаймнi ii двоюрiдна сестра. Зважаючи на небагатообiцяльний початок iхнього знайомства, iм обом пощастило: йому, бо знайшов ii, i iй, бо знайшла його.
Вiн знае, що його почуття егоiстичнi, а ще в них е щось вiд пiдкаблучника. Проте вiн не припиняе хапатися за них.
За дев’яностохвилинний сеанс вiн платить Сорайi чотириста рандiв, i половину з них забирае агенцiя «Обачнi супутницi». Йому шкода, що доводиться вiддавати «Обачним супутницям» так багато. Але саме iм належить 113-й номер та й iншi квартири у Вiндзор-Меншнз; у якомусь сенсi вони навiть володiють Сорайею, принаймнi цiею ii частиною, цiею функцiею.
Колись вiн розважався думкою запропонувати iй зустрiтися у вiльний час. Вiн був би не проти провести iз нею вечiр, а можливо, навiть цiлу нiч. Але не наступний ранок. Вiн занадто добре знае себе й не хоче випробовувати ii наступним ранком, коли стане холодним, похмурим чоловiком, котрий не може дочекатися, коли залишиться на самотi.
Такий у нього характер. І вiн не збираеться змiнюватися, для цього вiн уже застарий. Його характер сформувався й застиг. Череп, а потiм характер – ось що найтвердiше в людинi.
Слiдуй за своiм характером. Це не фiлософiя, вiн не удостоював це таким найменням. Це просто правило, як Правило Святого Бенедикта.[2 - Книга заповiдей, написаних Св. Бенедиктом Нурсiйським (480–547) для ченцiв, що живуть громадою пiд керiвництвом абата.]
Вiн може похвалитися чудовим здоров’ям i ясним розумом. За професiею вiн фiлолог, точнiше був ним, i наука досi регулярно нуртуе в його ествi. Вiн живе в межах свого прибутку, у межах свого характеру, у межах своiх iнтелектуальних можливостей. Чи щасливий вiн? За багатьма мiрками – так, вiн переконаний, що щасливий, а втiм, не забувае останнiй хо