Дракула

Брем Стокер

У невеличке мiстечко на пiвночi Румунii до графа Дракули в його родовий маеток iде Джонатан Харкер. Але чому жахаються всi, хто довiдуеться, куди вiн прямуе? Чому намагаються вiдмовити його вiдвiдувати замок? Чому дивляться на Харкера з жалiстю й покладають на нього хрест? Може, тому що сьогоднi – переддень святого Георгiя i вночi, коли годинник вдарить пiвнiч, безперешкодно запануе все зло свiту?…

Брем Стокер

Дракула

Висловлюемо щиру подяку лiтературному агентству «Andrew Nurnberg Associates Baltic», Latvia, за допомогу в придбаннi права на публiкацiю цiеi книжки

Персонажi та подii у цiй книзi е вигаданими.

Будь-яка схожiсть iз реальною особою, живою чи мертвою, е випадковою.

Передмова

Послiдовнiсть розмiщення цих матерiалiв виявиться у процесi iх прочитання. Всi непотрiбнi подробицi вилучено, щоб ця iсторiя, котра навiть у майбутньому може здатися неймовiрною, сприймалася як сухий факт. Упродовж усiеi розповiдi не робиться жодного твердження про минулi подii, стосовно правильностi згадок про якi могли виникнути сумнiви; усi записи зроблено сучасниками тих подiй, i подаються вони з точки зору i в межах знань тих людей, якi брали в них безпосередню участь.

Роздiл І

Щоденник Джонатана Харкера

(стенографiчний)

3 травня. Бистриця.[1 - Невелике мiсто на пiвночi сучасноi Румунii. (Прим. перекл.)]Виiхав iз Мюнхена о 8.35 вечора 1 травня; вранцi наступного дня прибув до Вiдня; мав прибути о 6.46, але потяг спiзнився на годину. Будапешт – чудове мiсто, якщо судити з того, що я встиг помiтити з вiкна вагона, а також iз тiеi нетривалоi прогулянки його вулицями, на яку я спромiгся. Заходити далеко вiд станцii я боявся, оскiльки ми спiзнилися i тепер мали надолужити згаяне, щоби щiльнiше дотримуватися графiка руху. У мене було таке враження, наче ми виiжджали iз Заходу i в’iжджали на Схiд; через найзахiднiший з усiх тих пречудових мiсткiв, що перетинають Дунай, який у цьому мiсцi мае пристойну ширину i глибину, ми дiсталися до його протилежного берега i опинилися серед традицiй, що iх залишило по собi панування туркiв.

Виiхали ми майже вчасно i дiсталися до Клаузенбурга одразу по тому, як впала темрява. На нiч я зупинився у закладi пiд назвою «Готель Рояль». На обiд, чи, точнiше, на вечерю, менi подали курку, приготовану якось оригiнально iз перцем: страва ця була дуже смачною, але надто гострою. (На згадку: взяти для Мiни рецепт.) Я спитав офiцiанта, i той вiдповiв, що це мае назву «паприка гендль» i що я зможу ласувати нею повсюдно у Карпатах, оскiльки приготована у такий спосiб курка е нацiональною стравою. Моi дилетантськi знання нiмецькоi мови все ж таки прислужилися менi: iй-богу, просто не уявляю, як би я без них спiлкувався.

Маючи у Лондонi якийсь вiльний час, я вiдвiдав Британський музей, де порпався серед книг та мап, шукаючи вiдомостi про Трансiльванiю – менi здавалося, що певнi попереднi знання про цей край стануть у пригодi в стосунках iз мiсцевим аристократом. Я виявив, що вказаний ним район знаходиться на самiсiнькому сходi цього краю, якраз на межi трьох земель: Трансiльванii, Молдавii та Буковини, в самому серцi Карпатських гiр, у найбiльш нецивiлiзованому та найменш дослiдженому закутку Європи. Я не спромiгся знайти жодноi мапи чи працi, де позначалося б мiсцезнаходження замку Дракули, оскiльки поки що просто не iснуе мап цiеi мiсцевостi, котрi можна було б порiвняти з нашими мапами, якi видае Вiйськово-Геодезичне вiдомство. Але я дiзнався, що Бистриця, невелике мiсто з поштовим вiддiленням, про яке згадував граф Дракула, е досить вiдомим населеним пунктом. Наразi я зроблю декiлька примiток, аби освiжити свою пам’ять, коли розповiдатиму Мiнi про мою подорож.

Населення Трансiльванii чiтко подiляеться на чотири народностi: саксонцiв – на пiвднi, а також змiшаних з ними валахiв, що е нащадками дакiв; мадярiв – на заходi i секеiв – на сходi та пiвночi. Наразi я перебуваю серед цих останнiх, котрi стверджують, що походять вiд Аттили та гунiв. Може, це так i е, бо коли мадяри завоювали цю краiну в одинадцятому столiт