Вийди за межi. Забудь про успiх – стань видатним!

Ден Вальдшмiдт

Ця книжка для тих:

• хто хоче досягти видатних успiхiв у будь-чому.

• хто шукае натхнення та свiжого погляду на життя.

• хто прагне змiн.

Став цiлi! Будь стiйким! Багато працюй! І не здавайся, поки не досягнеш мети! Це типовi поради, якi дають тим, хто хоче досягти успiху. Забудь про це! Такi поради не працюють!

Автор книжки проаналiзував понад 1 000 iсторiй людей, якi досягли видатних результатiв у бiзнесi, науцi, полiтицi, спортi, i зрозумiв – усi вони мають спiльнi риси. Замiсть того щоб вчити, як «досягти» успiху, вiн навчить, як «бути» успiшним. Ця книжка вiдкривае iстини, якi ви не знайдете у жодному iншому виданнi.

Ден Вальдшмiдт

Вийди за межi

Забудь про успiх – стань видатним!

Тут зазвичай можна знайти вiдгуки й цитати людей, якi стверджують, що прочитали цю книжку i вона iм сподобалась. Але насправдi едина думка, яка мае значення, – ваша власна.

Так що читайте книжку i складайте про неi власне враження.

Пролог

Як це все почалось

Я

все ще

пам’ятаю

вiдчуття холодного металу

з присмаком мастила

на своему язику.

Менi було 25 рокiв, i я хотiв померти. Я просто хотiв позбутися болю.

Менi було 25 рокiв, i я хотiв померти. Я просто хотiв позбутися болю.

Того дня я сидiв на схiдцях свого гаража з пiстолетом у ротi, в гiркому п’яному туманi саморуйнiвного вiдчаю.

Я мав усе. Але я все це втратив.

Усе, чого я будь-коли бажав, – це бути надзвичайним… неймовiрним… видатним.

Я хотiв змiнити свiт на краще.

Не було жодних сумнiвiв, що я вже й так багато чого досяг.

У 22 роки у Вашингтонi я був вiдомий як «Вундеркiнд», генеральний директор компанii, яка швидко росла й розширювалася по схiдному узбережжю, спiвпрацювала з усiм свiтом.

Я був одружений iз чудовою жiнкою, мав гарного сина й мешкав у будинку, який був занадто великим для нас трьох.

І для тих, хто не бачить глибше, нiж фасад iз тисячодоларових костюмiв i коротких вiдповiдей, я, здавалося, мав усе на свiтi.

Але всерединi мене панував безлад iз невпевненостi в собi й вiдчуття провини. До того ж, я втомився.

Незважаючи на мою одержимiсть екстремальними видами спорту i трудоголiзм (часто я не приходив додому з роботи по кiлька днiв), я втратив здатнiсть пiдкорювати свiт.

Мiй шлюб розбився на мiльйон маленьких уламкiв. Зламався. Розтрощився. Я втратив усе. І я вiдчував, як ця катастрофа все бiльше й бiльше просвердлюе мене.

Мене не було поруч iз дружиною, i мое мiсце зайняв iнший. Якийсь час я був у змозi заплющувати на це очi, нiби це не мало для мене жодного значення.

Але те, що хтось зайняв твое мiсце, жорстоко паралiзуе саме твое ество.

І це зводило мене з розуму.

Я звинувачував ii. Я проклинав ii. Я намагався кинути ii.

Що з того, що в мене не було часу на неi?

Але частина мене знала, що моя егоiстична поведiнка, моя нездатнiсть виявляти кохання зруйнувала цi дивовижнi стосунки.

Я не мiг бiльше вдавати, що вся ця драма не краяла менi серце.

Не те щоб я нiколи нiчого не втрачав.

Я й до цього зазнавав поразок безлiч разiв. Але я завжди сприймав поразку як «ще не успiх». Я завжди вiрив, що успiх неминучий. І якось так воно й було.

Але цього разу поразка стосувалась особистого життя. Цього разу вона була остаточною.

Нестерпним було те, що я не мiг змiнити ситуацiю самостiйно. Я завжди був у змозi вирiшити будь-яке питання, проблему або подолати виклик iз грубою, надлюдською, цiлеспрямованою пристрастю.

Цього разу все було поза моiм контролем. Я не мiг змусити ii бути вiрною менi. Або любити мене.

І бiль був неймовiрним.

Мабуть, зовнi все виглядало iнакше.

Розумiете, я не хотiв втратити ii… але в цього небажання були неправильнi причини. Я взагалi не хотiв нiчого втрачати. З будь-якоi причини. Нiколи.

І тому я змiнив свою поведiнку на декiлька мiсяцiв… на досить довгий промiжок часу, щоб показати, що я порядний сiм’янин. Я робив усе можливе. Я проводив з нею бiльше часу. Я запрошував ii до найдорожчих ресторанiв i