Дiвчина у павутиннi
Давiд Лагеркранц
Продовження легендарноi трилогii Стiга Ларссона «Мiленiум». Новi часи настали для Лiсбет Саландер та Мiкаела Блумквiста. Лiсбет оголосила вiйну кримiнальнiй iмперii батька. Колеги та критики Мiкаела обвинувачують його в непрофесiоналiзмi, а його «Мiленiум» от-от буде поглинено великим медiаконцерном. Та гакерка й журналiст зустрiнуться знову, щоб урятувати часопис. Блумквiст з головою поринае в розслiдування справи Франса Балдера: таемничоi загибелi вiдомого науковця, розробника штучного iнтелекту.
Давiд Лагеркранц
Дiвчина у павутиннi
© David Lagercrantz & Moggliden AB
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2016
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2016
Публiкуеться з дозволу Norstedts Agency
Пролог
Рiк перед цим
Ця iсторiя розпочинаеться зi сну, до того ж не дуже прикметного. Просто собi рука, що невтомно вибивае ритм по матрацi в старiй кiмнатi на Лундагатанi.
А проте Лiсбет Саландер усе ж таки встае з лiжка ще вдосвiта. Вона сiдае за свiй комп’ютер i заходиться полювати.
Частина I
Невсипуще око
1—21 листопада
АНБ, або Агенцiя нацiональноi безпеки, – орган федеральноi влади США, пiдзвiтний Мiнiстерству оборони. Штаб-квартира розташована у Форт-Мiдi, що в штатi Мерiленд, бiля траси Патаксент.
З часу заснування 1952 року АНБ вiдстежуе сигнали – у нашi днi переважно в iнтернетi й телефонному трафiку. Раз по раз повноваження органiзацii збiльшуються, i тепер вона контролюе понад двадцять мiльярдiв розмов i повiдомлень щодоби.
Роздiл 1
Початок листопада
Франс Балдер завжди мав себе за кепського батька.
Його синовi Августу було вiсiм, та Балдеровi за цей час не так i довго випало потатувати. Власне, i тепер, правду кажучи, йому було незатишно почуватись у ролi батька. Однак вiн уважав це за свiй обов’язок. Син натерпiвся, поживши з його колишньою дружиною та ii клятим чоловiком Лассе Вестманом. Тож Балдер, кинувши роботу в Кремнiевiй долинi, прилетiв додому й стояв оце в аеропорту Арланда майже в шоковому станi, чекаючи на свое таксi. Погода була препаскудна. Дощ перiщив просто йому в лице, а вiн усоте питав себе, чи правильно вчинив.
Такий егоiстичний iдiот, як вiн, повинен стати повноцiнним батьком – маячня божевiльного, чи не так? З таким самим успiхом можна було б улаштуватися на роботу в зоопарк. Вiн мало що знав про дiтей i ще менше про життя взагалi. І найдивнiше – його нiхто не просив цього робити. Нi мати, нi бабуся – нiхто не телефонував йому, не благав узяти вiдповiдальнiсть за малого на себе.
Балдер так вирiшив сам. Усупереч давнiй постановi про опiку, вiн мав намiр без попередження навiдатися до колишньоi дружини й забрати в неi свого сина. Нема сумнiву, що там знiметься велика спiрка. Цей клятий Лассе Вестман його, певно, добряче вiдлупцюе. Але вiн, намагаючись про це не думати, сiв у таксi, де за водiя була жiнка. Вона цямкала гумкою, пориваючись водночас зайти з ним у розмову. У неi нiчого не вийшло б навiть у котрийсь iз його найкращих днiв, не те що тепер. Балдер не любив пустих балачок.
Вiн сидiв на задньому сидiннi, думаючи про свого сина й про те, що сталося останнiм часом. Август був не едина й навiть не головна причина, чому вiн звiльнився з «Солiфону». Його життя тепер стало якимось сум’ятливим, i на мить чоловiк завагався, чи справдi вiн усвiдомлюе, що робить. Коли таксi заiхало в район Васастан, вiн вiдчув, як уся кров наче кудись пощезла з його тiла. Проте вороття вже не було.
На вулицi Торсгатан Балдер розплатився й витяг з таксi свiй багаж. Зайшовши в пiд’iзд, вiн залишив речi бiля вхiдних дверей i пiднявся нагору. З собою вiн узяв тiльки порожню валiзу з барвистою картою свiту, куплену в аеропорту Сан-Франциско. Балдер зупинився перед дверима квартири, заплющив очi й, хекаючи, став обмiрковувати всi можливi сценарii скандалу, з криками й колотнечею. «А й справдi, – думав вiн, – чи можна буде iх винуватити?» Нiхто при здоровому глуздi просто так не з’являеться й не забирае дитину з ii дому, а надто батько, чия участь у пiклуваннi полягала лише в переказi грошей на банкiвський рахунок. Але iнакше