Неординарнi. Історii успiху
Малколм Гладуелл
Що робить людей неординарними? Чи багато вирiшуе випадок у нашому життi? Як цiлковито реалiзувати своi таланти? Скiльки годин наполегливоi працi необхiдно, аби стати кращим iз кращих? Шокуючi, вражаючi, неймовiрнi приклади з життя Бiла Гейтса, одне з найвiдомiших дослiджень в iсторii психологii – експеримент «Термiти» Льюiса Термана, бiографii зiрок канадського хокею та звички селян минулого столiття… Переконайтеся, що слова «генiй» бiльше не iснуе. Але поки в людей е здiбностi, наполегливiсть i фантазiя – будуть неординарнi. Станьте одним iз них!
Малколм Гладуелл
Неординарнi
Історii успiху
© Malcolm Gladwell, 2008
© Depositphotos/stuartmiles, обкладинка, 2016
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2016
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2016
Неординарнi
Історii успiху
Присвячуеться Дейзi
Вступ. Таемниця Розето
Цi люди померли вiд старостi. Ось i все
1
Розето-Вальфорторе затишно розмiстилося у ста милях на пiвденний схiд вiд Рима в Апеннiнському передгiр’i iталiйськоi провiнцii Фоджа. Як достоту середньовiчне поселення, мiсто збудовано навколо великоi центральноi площi. Навпроти площi розташовуеться Палаццо Марчезале, палац родини Саджезе, колишнiх великих землевласникiв. Прохiд пiд аркою з одного боку веде до церкви Мадонни дель Кармiни – покровительки гори Кармiни. Схилом гори бiжать вузькi кам’янi сходи, по обидва боки вiд яких скупченi двоповерховi кам’янi будинки з дахами iз червоноi черепицi.
Протягом столiть селяни Розето працювали в мармурових кар’ерах ближнiх гiр або обробляли землю долини, розмiщеноi терасами. Щоранку вони проходили п’ять чи шiсть миль горою вниз, а ввечерi повторювали цю саму тривалу мандрiвку назад. Життя було важким. Жителi майже всi були неписьменнi й злидарювали страшенно. Вони не надто сподiвались на економiчне зростання, аж допоки в дев’ятнадцятому столiттi до Розето не долетiла чутка, що за океаном iснуе земля нових можливостей та перспектив.
У сiчнi 1882 року гурт iз одинадцятьох мешканцiв Розето – десять чоловiкiв та один хлопчик – вiдпливли до далекого Нью-Йорка. Свою першу нiч в Америцi вони спали на пiдлозi в шинку на Малберрi-стрит, Маленька Італiя, Мангеттен. Тодi вони помандрували на захiд, i, зрештою, знайшли роботу у сланцевому кар’ерi за дев’яносто миль на захiд вiд мiста Бангор, Пенсильванiя. Наступного року ще п’ятнадцять жителiв Розето вiдпливли до Америки, причому деякi з них також опинилися в Бангорi, у тому самому кар’ерi. Цi iммiгранти, своею чергою, дали знати мешканцям Розето, що в Америцi – рай для сподiвань, i незабаром група за групою, люди з Розето пакували валiзи й пливли до Пенсильванii, аж поки потiк iммiгрантiв не перетворився на потужну повiнь. 1894 року тисяча двiстi жителiв Розето подали документи на отримання американських паспортiв, залишаючи порожнiми цiлi вулицi iталiйського селища.
Колишнi мешканцi Розето почали купувати землю на кам’янистих схилах, на вузьких вуличках, що бiгли вгору й униз схилом пагорба, та будували двоповерховi кам’яницi з похилими дахами, що розташовувалися близько одна до одноi. Вони звели церкву, нарекли ii церквою Дiви Марii гори Кармель i назвали головну вулицю, на якiй вона стояла, Гарибальдi-авеню, на честь великого генерала, котрий об’еднав Італiю. Із самого початку вони назвали свое мiсто Новою Італiею, проте згодом змiнили назву на Розето, яка видавалась едино правильною, зважаючи на те, що майже всi вони походили з одного селища в Італii.
1896 року енергiйний священик на ймення отець Пасквале де Нiско взяв на себе обов’язки настоятеля церкви. Саме вiн започаткував духовнi спiльноти та фестивалi; заохочував населення обробляти землю й висаджувати цибулю, квасолю, картоплю, динi та фруктовi дерева на довгих заднiх подвiр’ях за будинками. Вiн роздавав насiння й бульби. Мiсто наповнилося життям. Мешканцi Розето почали тримати свиней на заднiх дворах i вирощувати виноград з метою готувати домашне вино. З’явилися школи, парк, жiночий монастир i цвинтар. На Гарибальдi-авеню вiдкрились невеличкi крамницi, пекарнi, ресторан