Драйв. Дивовижна правда про те, що нас мотивуе
Денiел Пiнк
ЦЕ КНИГА про мотивацiю. Я покажу вам, що бiльшiсть iз того, у що ми слiпо вiримо щодо цiеi теми, е хибним i що прозрiння, яке прийшло до Гарлоу та Децi декiлька десятилiть тому, швидше за все, можна назвати iстиною. Сенс проблеми в тому, що переважна бiльшiсть пiдприемств все нiяк не пiдхопить новiтнього розумiння того, що насправдi нас мотивуе…
Денiел Пiнк
Драйв
Дивовижна правда про те, що нас мотивуе
© Daniel H. Pink, 2009
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2016
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2016
Вступ. Загадковi головоломки Гарi Гарлоу й Едварда Децi
У серединi минулого столiття двое молодих науковцiв проводили експерименти, що мали б змiнити цей свiт, але сталось iнакше.
Професору психологii з унiверситету Вiсконсин-Медiсон Гарi Фредерiку Гарлоу вдалося заснувати одну з перших у 1940-х роках лабораторiй дослiдження поведiнки приматiв. Одного дня 1949 року Гарлоу та двое його колег зiбрали в лабораторii вiсiм макак виду резус[1 - Макака резус (лат. Macaca Mulatta) – вид мавп, що мають зеленувато-жовтувате забарвлення шерстi.], поставивши за мету двотижневе вивчення iхнiх пiзнавальних здiбностей. Дослiдники розробили простеньку механiчну головоломку, що зображена нижче. Аби ii розгадати, необхiдно було виконати три дii: витягнути вертикальну шпильку, вiдчепити гачок та пiдняти вiдкидну кришку – завдання, що для мене та для вас е зовсiм легким, але не для пiддослiдноi мавпи.
Головоломка Гарлоу у вихiднiй (злiва) та кiнцевiй (справа) позицii
Експериментатори розмiстили головоломки у клiтках, щоб спостерiгати за реакцiею мавп i пiдготувати iх до фiнальних тестiв на досконалiсть вмiння вирiшувати завдання, що були запланованi на кiнець експерименту. Однак майже одразу трапилось дещо дивне: абсолютно спонтанно, без жодних зовнiшнiх спонук, примати зосереджено й рiшуче почали гратися з головоломками, що, здавалося, давало iм задоволення. Незабаром вони взагалi почали здогадуватись, щ? за механiзм у цiеi хитромудроi штукенцii. А до часу, коли Гарлоу проводив тести 13-го та 14-го днiв експерименту, приматiв упевнено можна було називати ще тими експертами. Вони розгадували головоломки швидко й часто, а в двох iз трьох випадкiв «зламували код» менш нiж за шiстдесят секунд.
Отже, нiчого не сходилось. Нiхто ж не показував мавпам, як витягати шпильку, вiдчiпляти гачок та пiднiмати кришку. Так само нiхто не винагороджував iх iжею, ласкою чи схвальними оплесками, коли вони успiшно розгадували головоломки. І такий хiд речей суперечив загальноприйнятим уявленням про те, як поводяться примати – включно з тими, у яких мiзкiв бiльше, а шерстi менше та якi ще називаються людьми.
На той час науковцi знали, що поведiнка живих iстот зумовлювалася двома основними драйвами. Першим був бiологiчний. Люди та iншi тварини iли, аби вгамувати голод, пили, щоб утамувати спрагу, i спаровувалися, щоб задовольнити свою тiлесну хiть. Але тут такi принципи не дiяли. «Розгадана головоломка не передбачала для приматiв отримання iжi, води чи сексуального задоволення», – пiдсумовував Гарлоу[2 - Harry F. Harlow, Margaret Kuenne Harlow, and Donald R. Meyer, «Learning Motivated by a Manipulation Drive,» Journal of Experimental Psychology 40 (1950): 231.].
Проте й другий вiдомий драйв також не змiг пояснити своерiдноi поведiнки мавп. І якщо мотивацii бiологiчного характеру зароджувались усерединi самоi людини, то все, що стосувалось другого драйву, було продуктом свiту зовнiшнього – винагородами й покараннями, якi отримували люди за вiдповiдний тип поведiнки. Принаймнi з людьми, що реагували на такi зовнiшнi чинники з великим ентузiазмом, цей вид мотивацii завжди спрацьовував. Ось кiлька прикладiв: «Якби ви пообiцяли пiдняти нашу заробiтну плату, ми б працювали iнтенсивнiше. Якби дали зрозумiти, що можливiсть здати тест на вiдмiнно iснуе, ми б навчалися краще. Якби пригрозили нам пониженням за те, що ми запiзнилися чи неправильно заповнили той чи iнший бланк, то наступного дня ми б приiхали вчасно й заповнили б кожнiсiньку його клiтинку». Г