Тетрамерон

Вiктор Гребенюк

Пам’ятаете зi школи: «як стисло, сильно i страшно пише ця людина»? То слова Максима Горького про Василя Стефаника, та сучаснi читачi повторюють iх, згадуючи новели Вiктора Гребенюка. Тут життя – як воно е, але без вульгаризмiв i грубих сцен, зi свiтлим поглядом у майбутне. Дiйовi особи iз рiзних часiв, проте вони – це ми, i маемо змогу багато в чому розiбратися. Творить Вiктор Гребенюк тонко, соковито, просто, у жанрi класичноi новели. Для широкого кола читачiв.

Вiктор Гребенюк

Тетрамерон

Новели

Передмова

Коли ваш покiрний слуга писав розлогий епос «Дiяння небожителiв»[1 - Брат Вiктор. Дiяння небожителiв: мiстерiя-епос / Брат Вiктор. – Луцьк: Ключi; Волин. обл. друк., 2011. – 256 с.] i друкував частини, – а це забирало трохи не цiле життя, – чимало читачiв казали: «Пишiть-но щось коротке i жваве, наприклад, про такий-то випадок». І розповiдали менi, хто що знав. Коли я це почув у котрийсь раз – то створив i видав збiрочку новел «Хрещате»[2 - Брат Вiктор. Хрещате: новели й образки / Брат Вiктор. – 1-ше вид. – Луцьк: Вежа, 2001. – 60 с.; 2-ге вид. – Львiв: Свiчадо, 2002. – 44 с.].

Але невдовзi все почалося спочатку, а часу все так само не було. Тодi попросив: замуруйте мене чи принаймнi замкнiть на яких чотири днi – я з Божою помiччю скомпоную сорок новел, по десять за день, хоч би в чернетцi, такий собi «Тетрамерон»[3 - «Тетрамерон» – вiд грецьких слiв «тетрас» (чотири) i «мерос» (день; частина). Найвiдомiшi в цьому родi збiрки новел – «Декамерон» Боккаччо («дека» – десять, бо всi оповiдi вмiщено в десять днiв), «Гептамерон» Маргарити Наваррськоi («гепта» – сiм). Перше видання нашоi книги: Брат Вiктор. Тетрамерон: новели / Брат Вiктор. – Луцьк: Ключi; Волин. обл. друк., 2012. – 158 с.].

Як на те, у мiстi лютувала епiдемiя грипу, i я став писати, не виходячи на вулицю та щоразу дякуючи всiм, хто розповiв менi цi iсторii.

День перший

Рiздво разом

У Першiй свiтовiй вiйнi сини Украiни, роздiленоi мiж Австро-Угорською та Росiйською iмперiями, воювали у двох ворожих армiях.

– За царя! За отечество! Ур-р-р-а-а!!

– Вперед! За цiсаря! Слава!

Цi кличi виривались остервенiлим ревом iз тисяч розгарячiлих горлянок, перемiшувалися з кров’ю й вихаркувалися на снiг.

Із цими кличами падали – убитi, пошматованi, а наступнi ряди напирали на них, бездумно, осатанiло, щоб трохи далi померти з тими ж кличами в горлi:

– За царя! За отечество!

– За цiсаря! Слава!

І якби день тривав рiк, це тривало б рiк, i якби вiк – люди без упину вбивали б людей цiлий вiк.

Але стало сутенiти й бойовi дii пригасали, а коли вже стемнiло, згасли дотла – i на поле битви з височини осiла тиша, i незгаснi янгольськi очi з подивом i жалем дивилися на це мiсиво трупiв, майже трупiв i ще не трупiв.

Рядового Василенка з офiцером Бруснiциним оглушило вибухом гарматня[4 - Гарматень – артилерiйський снаряд.], i вони лишилися неподалiк австрiяцьких шанцiв[5 - Шанцi – окопи.], коли росiйська атака захлинулась i вiдступила.

Поночi вони очуняли, Бруснiцин був поранений i крiзь тихий стогiн прошепотiв:

– Помоги, браток, помоги, солдатик.

– Зараз… щас… вашскородь[6 - Вашскородь. – Так солдати вимовляли звертання «ваше високоблагородiе».]… Рад стараться… – І Василенко заходився перебинтовувати офiцера. Невдовзi, видко, бiль утамувався й Бруснiцин замовк.

Тiльки огром незглибимого неба мiрiадами очей пильно й мовчки вдивлявся у свiт.

– Тиха нiч, свята нiч!.. – вихопився у Василенка спiв колядки.

– Гей, зiтри сльози з вiч!.. – раптом почулось десь знедалеку.

«Господи! – раптом згадав Василенко. – Се ж сьогоднi Святвечiр».

А колядка з австрiяцького боку, на хвильку змовкнувши, звучала далi:

– Бо Син Божий йде до нас,

Цiлий свiт любов’ю спас.

Василенко пiдвiв голову.

Диво, але з окопу теж визирнула голова, визирнула спiваючи: либонь, не боялася стати мiшенню росiйськоi гвинтiвки.

Так вони обое доспiвали колядку. Потiм той, з австрiйського боку, завiв «Спи, Ісусе, спи».

Доспiвали i ii.

Тодi зачулося:

– Христос с