Вiдьмак. Кров Ельфiв
Анджей Сапковський
Вiдьмак #3
Маленька Цiрi – Дитя-Несподiванка – стала бiльшою несподiванкою, нiж видавалося спочатку. Жахливi сни про загибель Цiнтри руйнують ii душу, а чаклунський дар, що народжуеться, може зруйнувати тiло. Дати йому раду пiд силу лише могутнiй чарiвницi Йеннефер. Тож Геральту не вдаеться довго переховувати Цiрi у Вiдьмачому Оселищi. Попереду небезпечна подорож, бо для багатьох маленька княжна Цiнтри – останнiй аргумент: для Ради Чародiiв, для чотирьох королiв, для зловiсних посланцiв Нiльфгарду… І тiльки Геральт оберiгае сiроволосу дiвчинку заради неi самоi…
Обережно! Ненормативна лексика!
Анджей Сапковський
Вiдьмак. Кров Ельфiв
© Andrzej Sapkowski, Warszawa, 2014
© CD PROJEKT S.A., карта, обкладинка
© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2016
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2016
* * *
Elaine blath, Feainnewedd
Dearme aen a’caelme tedd
Eigean evelien deireadh
Que’n esse, va en esseath
Feainnewedd, elaine blath!
«Квiточка», колискова й популярна дитяча лiчилка ельфiв
Істинно кажу вам, се надходить вiк меча й сокири, вiк вовчоi завiрюхи. Надходить Час Бiлоi Стужi й Бiлого Свiтла, Час Шаленства й Час Погорди, Tedd Deireadh, Час Кiнця. Свiт умре серед морозу й вiдродиться разом iз новим сонцем. Вiдродиться зi Старшоi Кровi, iз Hen Ichaer, iз зерна засiяного, зерна, що не зiйде, але полум’ям вибухне.
Ess’tuath esse! Так буде! Видивляйтеся знаки! Якi ж то будуть знаки, речу вам – спершу спливе земля кров’ю Aen Seidhe, Кров’ю Ельфiв.
Aen Ithlinnespeath, пророцтво Ітлiнне Еглi еп Евенiен
Роздiл 1
Мiсто палало.
Вузькi вулички, що вели до рову, до першоi тераси, дихали димом i жаром, полум’я жерло тiсно скупченi стрiхи садиб, лизало мури замку. Із заходу, з боку портовоi брами, наростав лемент, вiдгомiн завзятоi битви, й глухi удари тарану, що стрясали мур.
Нападники вдарили несподiвано, проломивши барикаду, яку боронили нечисленнi солдати, мiщани з алебардами й арбалетники з цехiв. Укритi чорними капаризонами[1 - Капаризон – бойова захисна попона на коня, зроблена з товстоi повстi або схожого матерiалу; часто розмальовувалася у гербовi кольори.] конi перелiтали над загорожею, наче привиди, сяючi, iскристi клинки сiяли смерть серед оборонцiв, що кидалися вже навтьоки.
Цiрi вiдчула, як рицар, який вiз ii у сiдлi, рiзко зупиняе коня. Почула його крик.
– Тримайся! – кричав вiн. – Тримайся!
Іншi рицарi в кольорах Цiнтри випередили iх, iз розгону зiткнулися з нiльфгардцями. Цiрi бачила то лише мить, краечком ока – шалений вир блакитно-золотих i чорних плащiв серед брязкоту сталi, стукоту клинкiв по щитах, iржання коней…
Крик. Нi, не крик. Вереск.
Тримайся!
Страх. Кожен поштовх, кожне шарпання, кожен стрибок коня до болю рве долонi, стиснутi на ременi. Ноги в болiсних корчах не знаходять опори, очi сльозяться вiд диму. Рука, що ii обiймае, – давить, душить, болiсно стискае ребра. Навколо наростае крик, такий, якого вона досi нiколи не чула. Що треба зробити людинi, аби вона так кричала?
Страх. Страх, що обезвладнюе, паралiзуе, душить.
Знову брязкiт залiза, хропiння коней. Будинки навколо танцюють, вiкно, звiдки б’е полум’я, раптом виявляеться там, де мить тому була брудна вуличка, встелена трупами, завалена кинутим майном бiженцiв. Рицар за ii спиною раптом захлинаеться дивним, хриплим кашлем. На руку, вчеплену в ремiнь, бризкае кров. Вереск. Свист стрiл.
Падiння, струс, болiсний удар об обладунок. Поряд – тупiт копит, над головою пролiтають кiнське черево й зношена пiдпруга, ще одне кiнське черево, вiеться чорний капаризон. Хекання, таке, що видае лiсоруб, рубаючи деревину. Але це не дерево, це залiзом об залiзо. Крик, здавлений i глухий, зовсiм поряд iз нею щось велике й чорне з плеском валиться у грязюку, бризкае кров’ю. Броньована нога тремтить, сiпаеться, оре землю величезною острогою.
Шарпання. Якась сила пiдкидае ii вгору, витягае на луку сiдла. Тримайся! Знову ривки, гонитва, шалений галоп. Руки й ноги вiдчайдушно шукають, на що спертися. Кiнь стае дибки. Тримайся!.. Немае опертя. Немае… Немае… Є кро