Летючий корабель та iншi слов’янськi казки
Коллектив авторов
Галина Матвеева
Лiтай-килим: казки народiв свiту
Премудрi красунi, солдати-молодцi, вiдважнi сини лiсника переможуть жадiбного пана, хитрого короля, люту Баба-ягу i страшного змiя у повчальних i захопливих народних казках. Простi селяни чи ремiсники, вродливi царiвни i хоробрi юнаки, мудрi звiрi i справедлива золота рибка – вони будуть платити добром за добро, карати дурiсть i жадiбнiсть у народних слов’янських казках для маленьких та великих читачiв.
Летючий корабель та iншi слов’янськi казки
Укладач Матвеева Галина
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2017
© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2017
Дизайнер обкладинки i художник Тетяна Кiзiм
Шановнi правовласники!
Ми вжили всiх можливих заходiв, щоб знайти вас i домовитися про придбання прав на використання у наших книгах перекладених вами казок. Проте iнформацiя з цього питання вiдсутня. Вашi твори мають високу художню цiннiсть, е одними з найкращих серед наявних у наш час перекладiв, тому, з огляду на вiдсутнiсть вiдповiдноi iнформацii, ми взяли на себе смiливiсть надрукувати iх. Будь ласка, з питань пред’явлення авторських прав на переклад або обробку вмiщених у цiй книзi казок звертайтеся до видавництва «Книжковий Клуб „Клуб Сiмейного Дозвiлля“» (тел. 057-783-88-89).
Ох i золота тютюнниця
Бiлоруська казка
Жив собi сирота Янко, син лiсника. Батько й мати в нього повмирали, а рiдних нiкого не було. Так i жив вiн самотою в лiсi, у батьковiй хатинцi. А щоб було веселiше, тримав рябого котика.
Звик до нього котик. Було, куди господар iде, туди й вiн.
Якось пiшов Янко збирати хмиз. А котик за ним. Набрав Янко в’язанку хмизу, несе додому, а котик тягне за ним суху гiлочку.
Притомивсь Янко, сiв на пеньок вiдпочити, подумав, як тяжко жити йому на свiтi, i голосно застогнав:
– Ох, ох!..
Тiльки це сказав – аж з-пiд пенька, де не взявсь, дiдок маленький з довгою бородою вилазить.
– Ти навiщо мене гукав, хлопче?
Подививсь Янко перелякано на нього й каже:
– Таж не гукав я тебе, дiдусю.
– Як не гукав? – мовить дiдок. – Я ж не глухий! Ти двiчi назвав мое iм’я: Ох, Ох… Тепер ти повинен сказати, що вiд мене тобi треба.
Подумав Янко та й каже:
– Нiчого менi вiд тебе не треба. От тiльки голодний я дуже. Коли маеш кусень хлiба, то дай.
Ох пiрнув назад пiд пень i тягне звiдти шматок хлiба та миску кулешу.
– На, – каже, – поiж.
Наiвся сирота, котика нагодував i низько вклонився дiдусевi:
– Спасибi, дiдусю, за обiд: давно я такоi смачноi страви не iв.
Завдав вiн на плечi свою в’язанку й пiшов веселий додому.
Минув день, другий, знов голодно Янковi. Згадав вiн про дiдка.
«Пiду, – думае, – може, ще раз нагодуе мене».
Прийшов до того самого мiсця, сiв на пеньок i зiтхнув:
– Ох!
Тут дiдок як уродивсь.
– Що скажеш, хлопче?
Вклонився йому Янко:
– Голодно, дiдусю. Може, даси менi кусень хлiба?
Дiдок гульк пiд пеньок i назад. Дае йому шматок хлiба й миску кулешу.
Так вiдтодi й пiшлося: захочеться Янковi iсти – вiн i йде до дiдуся.
Раз винiс йому дiдок замiсть обiду золоту тютюнницю.
– Ось що, хлопче, – каже, – не турбуй мене бiльше: я вже старий i обiд менi носити важко. Вiзьми цю тютюнницю. Як тобi знадобиться що, вiдкрий ii, i мiй служник миттю з’явиться перед тобою. Вiн незгiрше виконае все, що ти накажеш.
Узяв Янко золоту тютюнницю, подякував вiд щирого серця дiдковi та й пiшов, пританцьовуючи, додому.
Вiдкрив вiн удома золоту тютюнницю – вискочив з неi маленький чоловiчок, але не такий, як дiдусь Ох, а молодий i моторний.
– Що накажеш? – запитуе Янка тоненьким голоском чоловiчок.
– Дай менi, братику, чогось попоiсти.
Умить поставив чоловiчок на стiл миску кулешу, поклав великий окраець житнього хлiба, а сам плиг у золоту тютюнницю й закрився.
Пожив так Янко якийсь час, i захотiлося йому по свiтi походити – людей побачити, себе показати, бо ж нi разу вiн нiде, крiм свого лiсу, не бував.
Узяв золоту тютюнницю, гукнув котика та й рушив у дорогу.
Багацько обiйшов вiн сiл i мiст, силу чудес побачив i прийшов нарештi до синього м