Назад к книге «Летючий корабель та інші слов’янські казки» [Матвєєва Галина, Коллектив авторов]

Летючий корабель та iншi слов’янськi казки

Коллектив авторов

Галина Матвеева

Лiтай-килим: казки народiв свiту

Премудрi красунi, солдати-молодцi, вiдважнi сини лiсника переможуть жадiбного пана, хитрого короля, люту Баба-ягу i страшного змiя у повчальних i захопливих народних казках. Простi селяни чи ремiсники, вродливi царiвни i хоробрi юнаки, мудрi звiрi i справедлива золота рибка – вони будуть платити добром за добро, карати дурiсть i жадiбнiсть у народних слов’янських казках для маленьких та великих читачiв.

Летючий корабель та iншi слов’янськi казки

Укладач Матвеева Галина

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2017

Дизайнер обкладинки i художник Тетяна Кiзiм

Шановнi правовласники!

Ми вжили всiх можливих заходiв, щоб знайти вас i домовитися про придбання прав на використання у наших книгах перекладених вами казок. Проте iнформацiя з цього питання вiдсутня. Вашi твори мають високу художню цiннiсть, е одними з найкращих серед наявних у наш час перекладiв, тому, з огляду на вiдсутнiсть вiдповiдноi iнформацii, ми взяли на себе смiливiсть надрукувати iх. Будь ласка, з питань пред’явлення авторських прав на переклад або обробку вмiщених у цiй книзi казок звертайтеся до видавництва «Книжковий Клуб „Клуб Сiмейного Дозвiлля“» (тел. 057-783-88-89).

Ох i золота тютюнниця

Бiлоруська казка

Жив собi сирота Янко, син лiсника. Батько й мати в нього повмирали, а рiдних нiкого не було. Так i жив вiн самотою в лiсi, у батьковiй хатинцi. А щоб було веселiше, тримав рябого котика.

Звик до нього котик. Було, куди господар iде, туди й вiн.

Якось пiшов Янко збирати хмиз. А котик за ним. Набрав Янко в’язанку хмизу, несе додому, а котик тягне за ним суху гiлочку.

Притомивсь Янко, сiв на пеньок вiдпочити, подумав, як тяжко жити йому на свiтi, i голосно застогнав:

– Ох, ох!..

Тiльки це сказав – аж з-пiд пенька, де не взявсь, дiдок маленький з довгою бородою вилазить.

– Ти навiщо мене гукав, хлопче?

Подививсь Янко перелякано на нього й каже:

– Таж не гукав я тебе, дiдусю.

– Як не гукав? – мовить дiдок. – Я ж не глухий! Ти двiчi назвав мое iм’я: Ох, Ох… Тепер ти повинен сказати, що вiд мене тобi треба.

Подумав Янко та й каже:

– Нiчого менi вiд тебе не треба. От тiльки голодний я дуже. Коли маеш кусень хлiба, то дай.

Ох пiрнув назад пiд пень i тягне звiдти шматок хлiба та миску кулешу.

– На, – каже, – поiж.

Наiвся сирота, котика нагодував i низько вклонився дiдусевi:

– Спасибi, дiдусю, за обiд: давно я такоi смачноi страви не iв.

Завдав вiн на плечi свою в’язанку й пiшов веселий додому.

Минув день, другий, знов голодно Янковi. Згадав вiн про дiдка.

«Пiду, – думае, – може, ще раз нагодуе мене».

Прийшов до того самого мiсця, сiв на пеньок i зiтхнув:

– Ох!

Тут дiдок як уродивсь.

– Що скажеш, хлопче?

Вклонився йому Янко:

– Голодно, дiдусю. Може, даси менi кусень хлiба?

Дiдок гульк пiд пеньок i назад. Дае йому шматок хлiба й миску кулешу.

Так вiдтодi й пiшлося: захочеться Янковi iсти – вiн i йде до дiдуся.

Раз винiс йому дiдок замiсть обiду золоту тютюнницю.

– Ось що, хлопче, – каже, – не турбуй мене бiльше: я вже старий i обiд менi носити важко. Вiзьми цю тютюнницю. Як тобi знадобиться що, вiдкрий ii, i мiй служник миттю з’явиться перед тобою. Вiн незгiрше виконае все, що ти накажеш.

Узяв Янко золоту тютюнницю, подякував вiд щирого серця дiдковi та й пiшов, пританцьовуючи, додому.

Вiдкрив вiн удома золоту тютюнницю – вискочив з неi маленький чоловiчок, але не такий, як дiдусь Ох, а молодий i моторний.

– Що накажеш? – запитуе Янка тоненьким голоском чоловiчок.

– Дай менi, братику, чогось попоiсти.

Умить поставив чоловiчок на стiл миску кулешу, поклав великий окраець житнього хлiба, а сам плиг у золоту тютюнницю й закрився.

Пожив так Янко якийсь час, i захотiлося йому по свiтi походити – людей побачити, себе показати, бо ж нi разу вiн нiде, крiм свого лiсу, не бував.

Узяв золоту тютюнницю, гукнув котика та й рушив у дорогу.

Багацько обiйшов вiн сiл i мiст, силу чудес побачив i прийшов нарештi до синього м