Гнiздо горлицi
Леся Олендiй
Подейкують, горлицi будують своi гнiзда лише там, де живуть щасливi люди… Дарина пишалася своею родиною, красунею донькою, яка навчалася в унiверситетi. У минулому два роки заробiтчанських поневiрянь в Італii заради майбутнього сiм’i. Роботи Дарина не цуралася нiякоi – i ось тепер повертаеться… Та чому в гостинцi, солодких великоднiх iталiйських «голубах», iй вчуваеться гiркота? Через побачене вдома, через спогади, що не дають спати? Чи через маленьке життя десь пiд ii серцем?…
Леся Олендiй
Гнiздо горлицi
Щастя, а де ти живеш? Горлицi, скажiте!
Вiвцi у полi пасеш? Голуби, звiстiте![1 - Переклад зi староукраiнськоi Валерiя Шевчука.]
Григорiй Сковорода
Зустрiч
«За кiлька хвилин ми запропонуемо вам гарячi й холоднi напоi…» Голос у мiкрофонi обiрвав ii думки. Вона трiшки зголоднiла i iй про це нагадали. Через п’ять хвилин стюардеса вкочуе у салон високого металевого возика, повiльно рухаючись з ним уперед. Дарина висовуе голову в прохiд, зазираючи, що пропонують. Стюардес двi. Одна наливае пасажирам чай i каву. Друга подае маленькi пляшечки з водою, чипси, шоколаднi батончики. Оплачуваний сервiс у евро або в гривнях.
Шарудять паперовi обгортки. Але нiщо з лiтакового перекусу не викликае в Дарини апетиту. «Пирогiв зi шкварками та смаженою цибулею i… горня козячого молока? – О, так!» – запитуе себе i собi ж вiдповiдае, ковтаючи слину. Чекати на такий-таку обiд-вечерю залишилося вже зовсiм недовго. Щонайбiльше до завтра. Але це вже нiщо. А щоб заморити хробака голоду, намацуе на колiнах маленьку торбинку. Розщiпае замочок i, не зазираючи всередину, навгад витягуе звiдти три шоколадних яйця вполовину меншого розмiру за перепелинi. Розгортае позолотки i задоволено iсть.
Лiтак легко пливе по небу, розрiзаючи металевими крилами блакитно-бiлоснiжний простiр. Дарина роздивляеться в iлюмiнатор небеснi полонини, подекуди схожi на вкритi снiговою периною пiдгiр’я рiдних Карпат.
Заколисана монотонним похитуванням металевого птаха, задрiмала. Приснилися iй звивиста Виженка й бурхливий Черемош. Іде вона берегом знайомих з дитинства рiчок i очей не може вiдвести вiд стрiмкоi течii кришталево-прозорих вод. Вбирае зором i слухом краевиди й шум Виженецьких водоспадiв.
«За кiлька хвилин наш лiтак перетне небесний простiр Украiни», – голос пiлота миттево висмикуе ii з видiнь. Одразу ж забувае про сон. Батькiвщина. Розхвилювалася. Очi зволожилися вiд надмiру почуттiв. Невiдомо звiдки виринае передчуття чогось важливого, що вiдбувалося без неi у життi ii найрiднiших. Аби тiльки усi живi-здоровi, а що вiдвикли одне вiд одного… якось дiйдуть ладу. Якось? Мусять поладнати, повиннi порозумiтися, бо тiльки думки про них i любов до них тримали i допомагали iй на чужiй землi.
Лiтак пiшов на зниження, повiльно опускаючись помiж хмарами. Перед очима замерехтiли спершу зеленi поля i схожi на вигини трикутного шоколадного торта гiрськi вершини. Згодом – дахiвки багатоповерхiвок, стрiчки дорiг. І ось лiтак вже торкнувся посадковоi смуги й помчав у бiк аеропорту. «Залишайтеся на мiсцях! Не розстiбайте ременiв безпеки i не вмикайте мобiльних телефонiв до повноi зупинки…»
Коли сталевий птах спинився, пасажири миттево зiскочили кожен зi свого мiсця. Жiнки, чоловiки з дiтьми щiльно заповнили увесь салонний простiр до виходу, поспiшаючи на зустрiч з рiдними. Молодi серед них майже немае – не бiльше п’яти осiб. Дарина помiтила двох жiнок свого вiку, якi прилетiли на Батькiвщину в супроводi iталiйцiв. Один з них тримае на руках однорiчного хлопчика. Задивляеться на iталiйця з дитиною.
* * *
Першими прибулих на Батькiвщину через власнi щупальця перепускають працiвники паспортного i митного контролю аеропорту. Перевiрку паспорта проходить безпроблемно. Митний контроль змушуе ii добряче понервувати. Даринину валiзу вiдставляють зi стрiчки. Митник суворим голосом наказуе пройти з ним у спецiальну кiмнату. Далi вимагае вiдкрити валiзу.
– Що то там у вас за коробка всерединi? – запитуе строго.
– Коломба… iталiйська паска…
– Паска, кажете… Витягуемо все i по